"Війна тримається на патріотизмі і на волонтерах", – прикрикує у неділю на Майдані незалежність вусатий чоловік. Його обступили колом ще троє.
"По телевізору нам брешуть, – продовжує він. – Форма, яка приходить хлопцям від держави – це непотріб з минулого сторіччя. Вона швидко запалюється. Горить від вогню".
"Треба армію кріпить. Військову промисловість підіймати. Інакше з нашими сусідами мирно жити не будемо. Щоб мирно жити треба мати силу. Путін розуміє тільки силу", – розповідає Петро Ковтонюк. Cтоїть з товаришем навпроти згорілого будинку Профспілок.
Неподалік пенсіонерка витирає сльози білим носовим платком. У неї глибокі зморшки. Вдягнута у стареньке темно-коричневе пальто. Дивиться фотографії загиблих героїв Небесної сотні на встановленому на Майдані екрані.
"Скільки полягло людей на Майдані", – каже вона.
Опівдні на вул. Інститутська у Києві вишукуються в одну лінію президенти – Польщі Броніслав Коморовський, Литви Даля Грібаускайте, Словаччини Андрей Кіска, Європейської Ради Дональд Туск. З ними президент України Петро Порошенко з дружиною Мариною. Усі тримають один одного під руки. Йдуть ходою на вул. Шовковична. Далі – Грушевського, Європейською площею. Ходу назвали "Маршем Гідності". Він присвячений вшануванню загиблих на Майдані незалежність під час "Революції гідності". Рік тому 18-20 лютого у центрі столиці розстріляли 86 людей, 17 – поранили. Вшанувати загиблих прийшло кілька тисяч людей.
"Люди хотіли змін в країні. Нічого цього не відбулось. Боляче про це говорити. Влада не дає навіть надій на краще життя. Олігархів пов'язала павутина. І це не тільки в Україні, а у всьому світі. Люди готові до змін, а верхи борються за свій капітал, маєтки. Мабуть, не один рік, і не одне десятиліття нам треба, щоб зрушитись з мертвої точки. Повернуться хлопці з Донбасу і наведуть тут лад. Одна надія на патріотів, які зараз воюють", – розповідає Ніна Ткаченко. Вона йде ходою з сестрою.
Вулицею Інститутська підіймаються двоє жінок. Вони зупиняються. Фотографуються на фоні людей.
"Изменения в стране зависят не только от власти, но и от гражданского общества", – каже чорнява Олена Саченко.
"Общество изменилось, – додає її подруга Лідія. У неї до шкіряної сумки прив'язана жовто-блакитна стрічка. – Посмотрите вокруг. Нет ни одной бумажки, ни одного окурка. Люди себе этого уже не позволят".
На алеї Небесної сотні чоловік з дружною кладуть червоні гвоздики.
"Это горе народ Украины никогда не забудет", – махає рукою сивий чоловік і йде.
"Я 18-го числа людей на собі тягнула", – згадує Галина Найда. В неї на очах сльози. Витирає їх рукою.
"Стояли на Майдані, а потім почали стріляти. Люди падали біля нас. Ми їх тягнемо, а не можемо. Ніхто не розумів, що тоді відбувається. Ми на Майдані весь час були", – розповідає Галина Денисенко. В неї з під-шапки видно біляве волосся. Губи нафарбовані яскравою рожевою помадою.
"Ми на Майдані стояли, бо знали, що при владі бандити", – додає Галина Найда.
Натовп людей ходою спускається на Європейську площу.
"Владі не вистачає єдності, – каже тихо Микола Вижак. – Їй заважають олігархічні інтереси. Ніхто не хоче поступати своїми статками. Україна зубожіла. У людей нема віри до влади. І до цієї довіра падає. Немає рішучих дій".
Хода завершується за 45 хвилин на Майдані незалежність. Біля стели священики проводять панахиду за загиблими. Читають молитву за мир в Україні. Люди несуть жовто-блакитний прапор. Грає пісня "пливе кача".
"Майдан был не зря. Власть не дорабатывает, но нельзя говорить, что ничего не сделано", – розповідає Артем Лесик. У нього на рюкзаку пришитий чорно-зелений шеврон
"Укроп". Дістає з кишені синю пачку цигарок "Ротманс". Запалює.
Люди на Майдані не розходяться. Гуляють центром. Кладуть квіти героям Небесної сотні.
5 
8759
Коментарі
3