Аналітик Білоруського інституту стратегічних досліджень Андрій Єлисеєв пояснює Gazeta.ua причини нейтралітету Білорусі у геополітичному протистоянні Росії та України та розповідає про проблеми, які існують нині у Митному союзі.
Будучи учасницею Митного союзу, Білорусь досить спокійно ставиться до намірів України підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Чому?
- Справді, Мінськ до певної міри зберігає нейтралітет – настільки, наскільки йому це вдається. Наприклад, коли Росія обмежила продаж в себе українських цукерок, Білорусь ніяких недоліків у них не знайшла. Щоправда, заборонила транзит їх своєю територією до Росії.
Білорусь намагається за можливості не "наїжджати" на Україну. Головною причиною цього є деякі вигідні їй торговельні домовленості між Києвом і Мінськом. Для Білорусі важливе постачання на український ринок нафтопродуктів та молочної продукції. З першого питання Лукашенко і Янукович домовилися, судячи з усього, в червні. Білорусь, зі свого боку, ратифікувала тоді багатостраждальний Договір про держкордон. Домовитися про імпорт нафтопродуктів було важливо для Мінська, адже низка українських виробників намагалися добитися антисубсидіарного розслідування відносно білоруської продукції нафтопереробки. Щодо білоруських молокопродуктів, то українські виробники також лобіюють обмеження постачання їх до України. Але поки що з цим також все нормально для Білорусі.
До того ж, у Лукашенка існують свої проблеми з Путіним. Певним індикатором їх є відсутність білоруського президента в Києві на святкуванні 1025-річчя Хрещення Русі.
Тобто, ставлення Білорусі до пов'язаних із Митним союзом питань продиктовано чисто прагматичними міркуваннями – без жодної геополітики?
- Звичайно. Білорусь ретельно вивчає втрати і вигоди, які вона матиме від цього інтеграційного проекту з Росією і часто використовує на свою користь всі можливі шпарини. Наприклад, пробила для себе в євразійських органах можливість виключити з-під юрисдикції Митного союзу продукцію з третіх країн, яка постачається на будівництво Островецької атомної станції. Теж стосується імпорту, потрібного для підготовки країни до майбутнього чемпіонату світу з хокею. Загалом, під винятки підпадають десятки, якщо не сотні категорій товарів. Звичайно, Білорусь виконує затверджені технічні регламенти та рішення євразійських органів, застосовує зовнішній митний тариф – але водночас намагається за максимумом залишити собі різноманітних шпарин.
Ну й найголовнішим пріоритетом для Білорусі та Казахстану в євразійському інтеграційному проекті є отримання енергоресурсів за внутрішніми російськими цінами та доступ до російської труби . Останнє дозволило б гнати казахську нафту - також за внутрішніми російськими тарифами - на білоруські НПЗ, переробляти її там і вигідно продавати нафтопродукти на захід.
И наскольки це зараз виходить?
- На сьогодні однозначно не виходить. Вже були з цього приводу неодноразові критичні заяви з білоруського боку, в тому числі й від Лукашенка. Поки що втрати від участі Білорусі в Митному союзі переважають вигоди. Одна з головних причин такої ситуації – вступ Росії до Світової організації торгівлі. Оскільки Білорусь не є її членом, для неї це принесло так звану примусову лібералізацію зовнішньої торгівлі. Вона повинна виконувати зобов'язання Росії в СОТ, які є тепер зобов'язання всього Митного союзу. І вони мають пріоритет над національним білоруським законодавством. Це вже призвело, наприклад, до зниження продажів у Росії білоруської сільськогосподарської техніки, вантажних автомобілів.
Тому збитки для білоруської економіки цілком реальні. Для Казахстана вони, здається, ще більші. Нині дві країни з нетерпінням очікують, що після початку роботи Євразійського союзу вони зможуть нарешті досягти двох згаданих цілей: купувати російські енергоресурси за російськими цінами і мати необмежений доступ до російської труби.
І це все стане можливим саме після остаточного формування Євразійського союзу?
- Виглядає, що так. Когда було сформовано Митний союз, Росія відклала на майбутнє вирішення питання щодо енергоресурсів. Так само вона вчинила, коли запрацював з 1 січня 2012 року Євразійський економічний простір. Але Дмитро Медведєв якось обмовився, що от після створення Євразійського союзу настане повна свобода руху товарів і послуг. Білоруська сторона офіційно витлумачила це як обіцянку щодо того, що ціни на нафту й газ для інших учасників об'єднання також будуть внутрішніми російськими. І тепер Мінськ цього дуже очікує. Роботу над угодою про Євразійський союз мають завершити до травня 2014 року.
У принципі, вільний рух товарів і послуг і рамках Євразійського економічного простору мав би бути вже тепер. Однак на практиці Білорусі доводиться щорічно узгоджувати квоти на постачання на російський ринок важливих для білоруської економіки товарів. Таких, як згадані вже молокопродукти та сільгосптехніка. У рамках Митного союзу досі немає рівної конкуренції і не ринок вирішує, хто і де буде продавати. Квоти, які встановлює Росія, часто не задовольняють Білорусь. Тому й виникають такі ситуації, як з молочною продукцією. Росія обмежує імпорт, подіти її нікуди. Мінськ змушений домовлятися з Україною, хоча українські виробники також від цього не в захваті й так само намагаються обмежити ввезення.
Українських виробників ще можна зрозуміти, але як все ж виходить, що існують квоти та інші обмеження в рамках фактично єдиного ринку Росії, Білорусі та Казахстану?
- Незважаючи на всі угоди та декларації щодо вільного руху товарів та послуг, досі в рамках Митного союзу існують сотні винятків по багатьох товарних лініях. Росія - найпотужніший член цього інтеграційного об'єднання. Тому російські державні структури мають більше можливостей захистити своїх виробників, аніж Білорусь із Казахстаном. Саме це і відбувається.
Для Росії євразійський інтеграційний проект значною мірою має сенс за умови залучення до нього України. Чи може Кремль втратити інтерес ЄЕС в разі, якщо Київ підпише Угоду про асоціацію з ЄС?
- Принаймні, це буде болючим ударом для Росії. Адже Путін всерйоз взявся за розвиток цього інтеграційного об'єднання, рішення якого виконувалися би його учасниками – на відміну від численних угод в рамах СНД або союзної держави Білорусі та Росії. Навіть економічна доцільність євразійського проекту значною мірою втрачає сенс без України: економіки Білорусі й Казахстану порівняно невеликі.
Цікаво, що структура ухвалення рішень в органах Євразійського економічного простору будувалася з тим розрахунком, щоб заманити туди Україну. Адже на рівні Митного союзу Росія має при ухваленні рішень 57% голосів – відповідно, Казахстан та Білорусь перебувають у меншості. Але вже в ЄЕП рішення ухвалюють консенсусом або більшістю. Тобто, одна країна – один голос.
З боку Росії було дещо нелогічним йти на такий паритетний принцип, враховуючи незначну економічну вагу Казахстана й Білорусі. Очевидно, розрахунок було зроблено на приваблення Києва: мовляв, Москва там не домінуватиме. Але тепер виходить,що і Україну не вдалося туди залучити, і Росія залишається з незручною для неї структурою органів. Фактично, Білорусь й Казахстан матимуть такі ж права в процесі ухвалення рішень.
Проте на створення євразійського проекту було кинуто багато сил, тому Росія навряд чи від нього відмовиться. Можливо, намагатиметься залучити туди інших. Як от Вірменію або центральноазійські держави.
8 
8759
Коментарі
177