- Олено Петрівно, Ви – успішна жінка, відома своєю спортивною та громадською діяльністю. Що спонукало Вас зайнятися політикою?
- Я давно займаюсь громадською діяльністю, оскільки дійсно отримую задоволення від роботи з людьми. Допомогти людям, відстояти права, організувати захід, акцію, достукатись таким чином до суспільства – це сильно мотивує і надає сил. У політиці для таких ініціатив набагато більше можливостей – тепер я знаю це з власного досвіду. Така діяльність стає більш інтенсивною і насиченою, коли доводиться працювати у команді однодумців, яка зібралась у лавах Національної Демократичної партії України.
До того ж, для мене партія – інструмент, завдяки якому можна змінювати життя людей і допомагати їм на вищих рівнях. Якщо людина потрапляє до парламенту, це дає їй всі можливості напряму покращувати життя співвітчизників на найвищому – державному – рівні. Ми йдемо до парламенту, щоби мати можливість змінювати країну самостійно, а не сподіватись на когось.
Якщо Національна Демократична партія України не пройде до парламенту, програємо не ми, а країна. У нашій партії самодостатні люди, кожен з яких займається улюбленою справою і є професіоналом у своїй галузі. До того ж, ми неодноразово наголошували, що проходження до Верховної Ради для нас є не метою, а потужним інструментом змінювати країну на краще.
- Національна Демократична партія України активно підтримує ідею люстрації, неодноразово брала участь у мітингах з вимогою прийняття закону "Про очищення влади".
- Так, закон прийнято, але це не означає, що боротьбу за справжню люстрацію завершено. Насправді є багато питань до його змісту, а ще більше – до процесу виконання його положень. Тому тепер головне – відстежувати, щоб очищення влади дійсно відбувалося.
Окрім того, що ми активно вимагали прийняття цього закону, представники нашої партії брали участь у засіданнях з підготовки та обговорення законопроекту про люстрацію. Так що прийняттю відповідного закону ми раділи разом із багатьма іншими політичними силами та громадянами України. Однак повторюся, що цей закон – лише перший крок до справжньої люстрації, яка сьогодні так необхідна Україні.
- У програмі діяльності партії йдеться про зміни до чинного податкового законодавства. Які саме нововведення пропонуються?
- Глобальна зміна необхідна всього одна – це "виведення з тіні" всієї податкової системи країни. Але на ділі це складний і багатоетапний процес. Не секрет, що зараз багато людей отримують зарплатню в конвертах – так і працівники, і роботодавці мають більше грошей, ніж у випадку сплати всіх необхідних податків. Зниження податків, зменшення їх кількості, загальне врегулювання системи оподаткування при вмілому підході спричинить ситуацію, коли всім об'єктам трудових відносин стане вигідно платити податки і отримувати й виплачувати "білу" зарплатню.
У той самий час, гроші, сплачені у вигляді податків, стануть краще й у більших обсягах доходити до людей, яких фінансово підтримує держава. Це – і працівники так званих "бюджетних" сфер: лікарі, вчителі, це пенсіонери, люди з інвалідністю тощо. Цього року на Міністерство соціальної політики виділено 92 млрд. грн., на Пенсійний фонд – 87 млрд. грн. Це – установи, на які з бюджету виділено найбільше грошей, однак ми бачимо, що ситуація з вищезазначеними категоріями людей не змінюється на краще.
Ще один приклад: Міністерство внутрішніх справ, працівниками якого є понад 350 тис. осіб, у 2014 році отримало фінансування у розмірі 18 млрд. грн. У той самий час на Міністерство освіти і науки виділено 25 млрд. грн. Цифра нібито більша, але одних лише школярів в Україні – майже 5 мільйонів.
У складне сьогодення, коли надзвичайно актуальними стали слова Джона Кеннеді "Не питай, що країна зробила для тебе, а подумай, що ти можеш зробити для країни", все ж не варто забувати, що є певні категорії людей, про яких держава зобов'язана дбати. Інакше хто потім робитиме добро державі?
Як бачимо, проблема – у неправильному розподіленні грошей. Навіть у такий непростий для країни час не можна забувати про певні сфери життя українців.
Чинний прем'єр-міністр Арсеній Яценюк запропонував чіткі рішення щодо модернізації податкової системи. Його пропозиція загалом грамотна, однак вона випускає з уваги певні надважливі речі. Скажімо, у його законопроекті відсутні фінансові гарантії для інвесторів. Це відбиває бажання останніх (як українських, так і іноземних) вкладати гроші у проекти у нас в країні, а це дуже важливо у час, коли Україні це необхідно.
- Які саме зміни Національна Демократична партія України пропонує внести до виборчого законодавства?
- У даному питанні все просто: люди повинні мати право як обрати людину на посаду депутата будь-якого рівня, так і відкликати його від виконання обов'язків. Постійно бачимо ситуацію, коли кандидати на високі посади активізуються і починають робити добрі справи перед виборами, а після їх завершення і у кращому випадку - обрання на посаду - зникають з поля зору виборців. Можливо, у людей не виникало би стільки питань стосовно діяльності політиків, якщо останні частіше спілкувалися б із людьми, а ще краще – якщо люди бачили б результат діяльності обранців, відчували би справжні покращення на собі. Завдання державних діячів усіх рівнів – працювати на громадян, змінювати їхнє життя на краще. Людину не особливо повинно хвилювати, яким чином чиновники це роблять – вона повинна отримувати результат.
Ще одна проблема, яку ми з однодумцями хочемо вирішити – фінансування політичних партій за рахунок держави. На перший погляд комусь це може здатись неправильним і нелогічним в умовах нинішньої політичної ситуації, але насправді такий хід вирішує проблему залежності політичних сил від олігархів, оскільки політикам більше не доведеться звертатись до останніх за фінансовою допомогою. До того ж, європейський та світовий досвід показує ефективність такої системи при правильному підході.
- Ще одна з актуальних тем державного устрою на сьогоднішній день – децентралізація влади. Чи підтримуєте Ви таку ідею?
- Цілковито підтримуємо. Децентралізація влади в першу чергу дасть регіонам фінансову свободу, адже вони зможуть самостійно розпоряджатися змістом свого бюджету.
Місцевим чиновникам та жителям набагато краще відомо, скільки фінансів потребує кожна з галузей. А нинішня система, коли всі гроші з регіонів збирають у Києві, а потім звідти розподіляють на власний розсуд, часто не враховуючи реальних потреб на місцях, лише гальмує рівномірний розвиток країни.
- Сьогодні гостро стоїть питання підтримки культури на державному рівні. Як, на Вашу думку, можна вирішити дану проблему?
- Я вважаю, що, перш за все, культура особистості повинна формуватись у сім'ї. Однак це не означає, що держава не повинна брати участі у культурному розвитку людей.
Важливо створити законодавчу базу для формування сприятливих умов для розвитку культурної індустрії. Але не варто забувати, що ремесло і мистецтво – різні речі. Ремесло – це прибуток, а мистецтво викликає почуття, які не можна назвати прибутком. Тому культура, мистецтво повинні розвиватися під особливою увагою держави.
Незважаючи на всі проблеми, які зараз існують у країні, при розумному підході можна знайти рішення.
Наведемо приклад вирішення проблеми невеликої зацікавленості наших співвітчизників українською культурою. Якщо уважно придивитись до навколишнього інформаційного простору, можна зробити висновок, що на сьогодні одним з найбільш популярним і зручним видом мистецтва, причому часто – розважального типу, - виявляється кіно. Знімати якісне вітчизняне кіно, робити все для його поширення та популяризації – от і все. І не потрібно видумувати якісь спеціальні програми для популяризації культури, її "прищеплювання" тощо. І це – лише один приклад вдумливого підходу до проблеми, її нестандартного вирішення.
Навіть те, що на сьогодні діяльність Міністерства культури і сучасний культурний процес йдуть паралельно і фактично не перетинаються, не є надто великою проблемою. Дані процеси навпаки доповнюють один одного.
Чому б, наприклад, державі серйозно не взятися за культурні програми при школах? Дітей, які хочуть займатися танцями, мистецтвом, спортом, завжди вистачає, а подібні приватні гуртки стають все дорожчими.
- Ви не з чуток знаєте про проблеми людей з інвалідністю. Чому вони настільки повільно вирішуються, незважаючи на невелику складність процесу?
- Незважаючи на те, що певні покращення періодично відбуваються, загалом ситуація дуже складна. Людям з інвалідністю як було складно, так і лишається. І варто пам'ятати, що інваліди – це не лише ті люди, які пересуваються на візках, а й особи з проблемами зору, слуху, психічними, онкологічними захворюваннями. До того ж, скільки з'являється людей, потребуючих протези, зараз, під час війни на Сході України.
Вдумайтесь: в Україні кожен 18-й громадянин – інвалід. І така людина потребує допомоги і підтримки від держави не лише грошової, а й особливого облаштування будинків, безбар'єрності вулиць, громадського транспорту, забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, сприяння у здобутті освіти, профорієнтаційного навчання, медичних і культурних послуг тощо. Все це свідчить про необхідність посиленої уваги держави і суспільства до людей з інвалідністю. Тобто система соціального захисту інвалідів потребує всеохоплюючої модернізації.
Насправді ж, люди з інвалідністю не хочуть "повиснути" на державі, хто має можливість – хоче працювати. У світлі цього питання важливим є проблема запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосвітніх навчальних закладах.
На власному прикладі можу сказати – люди з інвалідністю хочуть самостійно жити, реалізовуватися. Це важливо і корисно як для нас, так і для держави, оскільки життєвий рівень такої людини підвищується, збільшується її платоспроможність. Але цьому заважає й проблема з працевлаштуванням таких людей, тобто створення доступного для людей з особливими потребами середовища для існування, навчання, створення спеціальних і облаштування наявних робочих місць.
Наприклад, у США працюють 29% громадян, які мають порушення здоров'я, у Великобританії – 40 %, у Швеції – 55 %. В Україні працюючих інвалідів нараховується близько 20% - при тому, що кількість інвалідів працездатного віку становить 1,5 млн. осіб, серед яких працює майже 443 тис. Висновки напрошуються самі.
Держава зобов'язана створювати рівні можливості для інтеграції таких людей у суспільство, забезпечувати соціальну, трудову та медичну реабілітацію людей з інвалідністю.
5 
8759
Коментарі