— Усі протистояння на Донбасі "пишуться" в тихеньких кабінетах, там тільки купюри генералів-зрадників шелестять. Якби їх не було, за місяць-півтора навіть чоботом окупанта на нашій землі не пахло б, — каже 36-річний Андрій Гергерт, підприємець, бойовий командир одного із підрозділів Добровольчого українського корпусу, кандидат у нардепи по 126‑му виборчому округу. У п'ятницю близько 12.30 до Народного дому в місті Стрий на Львівщині приїжджає з лідером політичної партії "Правий сектор" 43-річним Дмитром Ярошем.
За годину до зустрічі зал заповнений ущент. Послухати кандидатів прийшли жінки з дітьми, пенсіонери, молодь.
— Це перші вибори, на яких голосуватиму без усяких сумнівів. Хлопці з "Правого сектору", як ніхто, заслужили бути в парламенті. Вони нашу свободу не лише словом виборюють, а реально життям жертвують, — говорить до подруги 48-річна Марина Марчук. Обидві сідають у першому ряду.
За кілька хвилин до зали під бойовий патріотичний гімн заходять Дмитро Ярош з Андрієм Гергертом. Присутні зустрічають їх словами "герої", "молодці".
Ярош зі сцени просить вшанувати хвилиною мовчання загиблих героїв на Донбасі.
— Недавно був на рідній Дніпропетровщині, у селі. Там життя зовсім інше, веселяться діти. Тільки там зрозумів, як багато ми зробили на війні, не пустивши її далі, — каже лідер "Правого сектору". Слова заглушають оплески. — Ми з хлопцями порадилися й вирішили, що українські патріоти, які неодноразово доводили свою жертовність, будуть ефективні й у Верховній Раді. Тому балотуємося на цих виборах. Докажемо, що з нас і політики кращі, ніж з тих політиканів, які даремно сидять у парламенті. Створимо систему народовладдя. Вона контролюватиме судову, законодавчу й виконавчу владу.
Після півгодинного виступу присутні ставлять Ярошу запитання.
— Чи не станеться з вашими висуванцями, які прийдуть до влади, те, що й з усіма — захищатимуть лише власні інтереси? — запитує чоловік років 40.
— У своїх хлопцях я впевнений. Повірте, якби не дай Бог, і справді хтось із них скурвився — пристрелю власними руками, — каже лідер партії. Поспішає на зустріч із виборцями до Львова, просить до слова колегу, який балотується по 126-му округу — Андрія Гергерта.
— Країна повинна належати тим, хто виборює її волю, — підходить до трибуни Андрій. — Іду в парламент, бо маю багато запитань до нинішньої влади. Чому економіка війни на 90 відсотків забезпечена волонтерами? Де обіцяні 80 мільйонів гривень, які начебто щодня виділяються на армію? Чому все — від шкарпеток до тепловізорів — закуповують волонтери? Народ утомився від поборів, де за елементарний дозвіл на індивідуальне опалення треба чиновникові дати 500 доларів хабара. А щоб отримати земельну ділянку, сільському голові слід платити тисячі. До мене щодень звертаються ті, хто не може достукатися до міліції, лікарів та суддів. Цим людям можна помогти, але треба мати реальні важелі впливу, — говорить Гергерт. — До сліз обурює, що, як вода крізь пальці, проходять здобутки Майдану. Величезна надія народу на покращення життя обходить їх стороною. Замість кроків уперед, держава вперто рухається назад. Можна пробачити, що зарплати не підвищують, а долар по 12–15 гривень — все ж таки війна. Але чому така підла бездіяльність влади, розуму не піддається. Ми на своїй землі зупинимо російського агресора. Та спочатку слід зупинити систему, що звикла продавати свій народ ворогові.
На сцену до Андрія Гергерта виходить більш як десяток людей. Тиснуть руку, висловлюють підтримку, подяку, бажають перемоги.
— Я из Донецка, — обнімає чоловіка за плечі 47-річна Надія Іонова. Переходить на українську. — Ніколи не думала, що підтримуватиму націоналістів із Заходу. Ще півроку тому ненавиділа вас, як і більшість наших, вважала фашистами. Але тепер побачила, чим ви, хлопці, жертвуєте заради нашого спокою на своїй землі. Пишаюся, що тисну вам зараз руку.
8 
35413
Коментарі