— Прикордонники чомусь не захотіли перевіряти документи. Підійшли до купе, подивилися на мене, і все, — каже 23-річний Руслан Чешко з Дніпропетровська. Виходить із потяга. На вокзалі в Сімферополі його зустрічає друг Тарас. Разом навчалися в школі. Потім Тарасова родина переїхала до Феодосії.
— Ти вже не побачиш нічого нестандартного в Сімферополі, — говорить товариш дорогою до машини. — Ну хіба що дружинників трохи або якихось козаків біля Верховної Ради, тобто госдуми Криму.
До Феодосії їхати 2 год. Друзі встигають обговорити всі новини.
— Я буду звідси їхати, — каже Тарас. — Ми тут із родичами маємо невеликий бізнес: купуємо старі машини, ремонтуємо їх і продаємо. Багато на цьому не заробиш, але жити можна. Якщо тут буде Росія, нас задавлять податками. Поїду в Хмельницьку область. Там і природа шикарна, і працювати так само можна.
— А на заправках бензину вже нема? — дивується Руслан. На третій підряд АЗС помічає риски замість цін.
— Не на всіх, російські та кримські навіть знижують ціни. А українські мережі закриваються. 95-й бензин коштує 14–16 гривень.
У Феодосії на вулицях мало людей, набережна порожня. Ходять патрулі дружинників у камуфляжі, з червоними пов'язками на руках. Родина Тараса мешкає в центрі, в одноповерховому будинку на кілька квартир. На порозі зустрічає його сестра Марина. На руках тримає доньку 2-річну Мішель.
— П'ять років ми у Феодосії пробули. А тепер доведеться виїжджати, — каже.
— Чому? В тебе ж тут будинок, робота, море, — запитує Руслан.
— Але тут — це Росія, — відказує Марина. — У них дуже дивне законодавство щодо батьківства. За будь-що можуть позбавити батьківських прав. А ще спочатку садять, а потім розбираються. Ми тут усі трохи до свободи звикли. Я не знаю, можливо, з Криму і справді зразковий регіон зроблять, грошей сюди купу вкинуть. Але я не можу так жити. Уже вирішили — в липні їдемо звідси.
Увечері друзі йдуть гуляти на набережну.
— Завтра поїду в Севастополь, подивлюся на цей флот Росії — й додому, — каже Руслан.
3 
35413
Коментарі