"Назарова прикриває Муженко. А того — верховний головнокомандувач Порошенко"

 

В Ізраїлі жодний командир не залишить своїх людей в оточенні

Біля входу в ресторан депутатського готелю "Київ" сидить колишня народна обраниця й екс-міністр культури Оксана Білозір. Розмовляє з чоловіком. Навпроти біля вікна — редактор інтернет-видання "Цензор.нет" 38-річний Юрій Бутусов:

— Сховаю документи. Бо це не мої, а державні секрети, — кладе в сумку стос роздруківок з текстом і графіками.

Голосно ввімкнений телевізор — показують гумористичний серіал "6 кадрів".

— Недавно був у Пісках. Проїхався по передових позиціях і точках, — розказує Бутусов. — Найбільше критикують управління.

Бійці не вірять у команду­вання?

— Система управління, як і в державі, фрагментована. Є командири, яким довіряють. Це люди, які постійно перебувають з особовим складом, виконують завдання. Як комбриг 92-ї бригади полковник Віктор Ніколюк. Але у керівництві Збройних сил таких меншість. І їх не просувають по службі.

Минув рік війни. Маємо провести військову реформу. Створити систему управління, побудовану на нових кадрах. Її повинен запустити президент як верховний головнокомандувач. Бо жодна система не реформує сама себе зсередини. Начальник Генерального штабу Віктор Муженко цього не зробить.

Виглядає так, що для Порошенка це — не першочергове завдання?

— Він — дипломат. Для нього найголовніше — закріплення України як суб'єкта міжнародної політики. Також важлива внутрішня політика. Він побоюється можливих заколотів. Хоча серед бійців на фронті не було і немає революційних настроїв. Правда, зі зла можуть сказати: "Дістало! От прийдемо в Київ і всіх поскидаємо!" Але спробуйте знайти хоч одну кухню у Києві чи Львові, де таке не почуєте. У бійців часто навіть води немає. Витрачають копійки із зарплати, щоб її купити, запчастини для бойової техніки.

Але цього року в бюджеті на армію заклали понад 50 мільярдів гривень.

— Якщо реформуємо військову сферу, то повинні думати над стратегією. Що в солдата на передовому опорному пункті має бути обов'язково, щоб відчував себе людиною, громадянином, військовослужбовцем і переможцем? Є мінімальні потреби й оптимальні. Вибудовується план. Після того дивимося: скільки в нас грошей у бюджеті. Рахуємо: скільки таких солдатів можемо утримувати. Чи 250 тисяч, як зараз за указом президента, чи нам потрібно сто тисяч?

Українські генерали закінчували радянські навчальні заклади, їхній досвід застарілий. Керівники Генштабу Муженко й Назаров не воювали навіть в Афганістані. То навіщо вони на таких посадах? Нову ефективну армію повинні створювати майори, підполковники, максимум полковники, які проходять через АТО. І має бути держава, здатна утримувати такі збройні сили.

Як вирішити ситуацію на Донбасі?

— Від Грузії відрізали два великі райони. У Молдови забрали Придністров'я. Ці конфлікти заморозили. Однак ні Грузії, ні Молдові не стало легше. Стіною все не обнесеш.

26 травня ми прийняли стратегію нацбезпеки, що передбачає повернення контролю за державними кордонами. Зробити це треба силою. Інакше в демілітаризованій зоні завжди буде бандитський анклав — торгуватимуть людьми, наркотиками, процвітатиме контрабанда.

Бутусову телефонують на мобільний з наклейкою тризуба. Співрозмовник називається Василем Васильовичем.

— Це батько начальника штабу однієї з механізованих бригад. Він — учитель, приїхав познайомитися. Я писав про його сина.

— Чому ізраїльська армія відбиває всі наступи ворога? — продовжує Юрій. — Бо вони мислять перемогами. Вони зрозуміли: в сучасному світі головне — людський ресурс і якісне управління. Там є правило: чого солдат не знає чи не розуміє, особистим прикладом компенсує командир. В ізраїльтян бували невдалі операції, атаки. І завжди першими платили командири. У них офіцерів гине у рази більше, ніж солдатів. Їхній прем'єр Біньямін Нетаньяху — колишній командир спецпідрозділу "Сайерет Маткаль", який брав участь у десятках бойових операцій, виконував найризикованіші завдання. Коли звільнився з армії, люди проголосували за нього. Його рідний брат підполковник Йонатан загинув, коли звільняли заручників в аеропорту Ентеббе 1976 року.

В Ізраїлі немає командира, який може залишити своїх людей в оточенні. Він завжди там, де найважче. Звідти керує військами. А в нас начальник Генштабу Муженко із заступником Назаровим сидять у Києві або в Краматорську. Що депутат Житомирської обласної ради від Партії регіонів Муженко зробив для відновлення української армії? А чого його брат не воює? Щоб їм повірили, вони мають показати особистий приклад. А в нас три сектори з п'яти потрапляли в оточення. І тільки генерал-лейтенант Хомчак у секторі "Б" сидів в оточенні. То про яку довіру до них з боку солдатів і офіцерів можна говорити?

Як тоді нам переходити в наступ і відвойовувати території?

— Змінитися має суспільство. Воно повинне сказати політикам: нам потрібні не обіцянки, а програма дій. Людям треба знати, як реформуємо економіку, суди, армію, сектор безпеки.

Муженка й Назарова потрібно посадити в тюрму. Вони не виконували статут Збройних сил. Планування операції починається з паперу. Ти не можеш телефоном розказати, куди який підрозділ перекинути, які цілі, завдання, взаємодія, куди скільки снарядів підвезти. Штаб пише задум операції. Це — вимога, порушення якої передбачає кримінальну відповідальність. А вони не пишуть задум і план операції. Немає і графічних карт того, що роблять. Можна зрозуміти, чому такого не було торік. Але коли в липні 2014-го розпочалися активні бойові дії, такий злочин треба було присікати. В серпні це призвело до важких наслідків і численних жертв. В Іловайську за день загинули близько 500 людей, які за три доби до котла могли безперешкодно вийти звідти. Що ми досягли цими жертвами? Які результати? Ні задуму, ні плану, ні відповідальності. Якби вони тоді все написали, це була б стаття за перевищення службових повноважень — до 12 років ув'язнення. Зараз це халатність. Але вона теж потягне на кілька років. Назарову у листопаді торік вручили підозру у службовій недбалості. Але все спокійно — його підвищують до першого заступника начальника Генштабу. Назарова прикриває Муженко. А того — верховний головнокомандувач Порошенко.

Чого насправді хоче Путін?

— Спочатку ставка була на те, що Україна розсиплеться зсередини. Зараз це неможливо. Тому Путін домагається, щоб ми визнали Крим російським, а також дали максимально широкі права нині окупованим територіям Донбасу. І тоді, натякає він, Москва перестане підживлювати війну. Ми на таке погодитися не можемо. За що загинули понад дві тисячі наших бійців? Понад сім тисяч мирного населення? Як після цього йти на поступки?

На кого зараз працює час?

— На нас. Якби Росія зуміла взяти під контроль Дніпропетровщину й Одещину, нам довелося б домовлятися з Путіним. Бо без цих регіонів Україна не зможе існувати економічно. А зараз ідеться лише про можливі тактичні виграші Москви. Цей рік буде бойовим на Донбасі. Терористи прагнутимуть атакувати — то там, то там. 2016-го інтенсивність бойових дій може різко зменшитися.

×