— За час війни армія зміцніла й духом, і досвідом. Але — через утрати і загиблих. Аби розвиватися, треба дивитися на кроки вперед, а не воювати попередніми війнами, — каже екс-міністр оборони й колишній народний депутат 58-річний Анатолій Гриценко.
Як оцінюєте зміни в Збройних силах за два роки війни?
— 2014-й з точки формування армії втрачений. Це зрозуміло, бо країна потрапила в лихий період. Ніхто не був готовий. Але 2015 фінансовий рік також утрачений. Із високою вірогідністю це торкнеться і 2016-го та 2017-го.
Для реформ потрібен системний план змін. Досі немає державної програми розвитку Збройних сил, якої вимагає закон. Має давати відповіді на питання — хто, що, коли, за які кошти робить, із виходом на який результат, хто контролює процес виконання. Зараз цього немає. Отже, скільки грошей не вливай, їх витратять, куди хочуть або куди можуть.
Днями президент затвердив стратегічний оборонний бюлетень. Він був потрібен ще два роки тому. Я був міністром оборони після першого Майдану. Перше, за що взялися — розробили стратегічний план розвитку армії до 2011 року. Це була остання така державна програма.
Який був результат?
— Від 2006 року Міноборони видає білу книжку "Оборонна політика України". Там публікують усі витрати армії та стан військ. Щоб і платники податків, і іноземні партнери знали, куди витрачаються гроші.
Багато говорять, що за роки незалежності ніхто не розглядав Росію як загрозу. Неправда. Ми розробили сім базових сценаріїв можливих загроз і протидії. Зокрема, з боку Росії. Цей документ із трьома нулями таємності бачили повністю тільки четверо осіб — президент, прем'єр, начальник Генштабу та міністр оборони. Кожна бойова одиниця мала покроковий план дій під усі ці сценарії. Рік тренувалися і складали іспити. Після мене прийшов уже десятий міністр. Не знаю, як вони вчинили з тими документами. Думаю, більшість і не знали, що вони є. Бо приходили заробляти.
Які кроки слід зробити, щоб армія стала боєздатнішою?
— Армія — складний організм. Потрібне бачення. Чи можуть його забезпечити міністр оборони Степан Полторак і його попередник Валерій Гелетей, які прийшли з внутрішніх військ? Їх того не вчили. Їх учили захищати владу від Майдану. Головнокомандувач міг би залучити фахівців. Але не робить цього.
У воєнній доктрині треба зафіксувати базові положення про те, як будувати армію. Більшу частину особового складу всіх силових структур — це понад 70 тисяч, зорієнтувати на захист країни та народу. А не влади від народу, як є зараз. Ми бачили, яким оснащеним був "Беркут" під час Майдану і якими на фронт пішли солдати.
На яких засадах будувати армію?
— По-перше, на контрактній основі. Треба ліквідувати примусовий призов. Зараз президент каже, що новобранці не підуть в АТО. Тоді для чого вкладати сотні мільйонів в їхню підготовку? Аби щось возили-носили?
Друге — резерв постійної готовності. Армію неможливо тримати у повній боєздатності в мирний час. Це дуже дорого. Тому є сили швидкого реагування, які мають бути постійно боєздатні. І є резерв, що за кілька тижнів чи місяців іде на підсилення. Це завчасно підготовлені солдати, сержанти, офіцери. Кожного закріплюють за частиною. Щороку кілька тижнів проходять там підготовку. Так працює Нацгвардія США. В момент тривоги солдат приходить до частини й вона — укомплектована і готова воювати.
Третє — сили територіальної оборони. Варто брати приклад зі Швеції. Там кожне село — це взвод, район — батальйон. У шафі кожен має форму і спорядження. Зброя — під охороною на складах, що розкидані по всій країні. Кожен знає, де візьме свій гранатомет чи кулемет. Вони вже злагоджені. Такі сили спершу треба розгорнути в усіх прикордонних областях. Вони мали б замикатися на армію. Порошенко ж замикає їх на МВС. Отже, боїться, що вони прийдуть по нього, як Майдан — по Януковича.
Останнє, що має вирішити країна під час війни — питання оборонно-промислового комплексу. Слід дати чіткі відповіді — що потрібно бійцям, хто це виготовить, у який термін, скільки це коштуватиме. Зараз немає системного підходу в розробці та постачанні озброєння.
Міністр оборони Степан Полторак заявляв, що реформи армії розпочалися із зміни системи управління. Водночас Генштаб і Міноборони дублюють обов'язки.
— В Україні третій рік триває зовнішня військова агресія. Застосовуються системи залпового вогню, розгорнуто два військових корпуси в ЛНР та ДНР. Це не антитерористична — оборонна операція. Повинна мати іншу систему управління. Перший рівень — президент як Верховний головнокомандувач. Наступний — його ставка, створена на основі Генштабу. Далі — війська.
А у нас — АТО, що регулює закон про протидію тероризму. За ним, перший заступник голови СБУ має підключати відомство та локалізувати загрозу. Треба обороняти країну, а президент стоїть збоку. Вже на цьому етапі починаються хибні речі. Це як поставити систему управління "Мерседеса" на "Славуту".
Ще одна помилка — кадрові призначення. На ключових посадах не повинні бути люди, які не мають довіри народу. У кризових умовах такі помилки слід виправляти негайно. Їх ціна — дуже висока. Для всіх очевидно, що Віктор Муженко не виправдав довіри, а його досі тримають на посаді начальника Генштабу. 2014-го я говорив Порошенку, кого бачу на ключових посадах в системі оборони. Він мене не послухав.
Кого саме?
— Пропонував призначити начальником Генштабу генерал-полковника запасу Валерія Фролова. Має бойовий досвід Анголи та Афганістану. Ніколи не допустив би котлів. Командувачем АТО — генерал-лейтенанта запасу Сергія Горошнікова з Рівного. Пройшов Ірак та Афганістан, має два бойові ордени за операції в інших країнах.
Зрештою призначення посадовців — це повноваження президента. Якби вони приносили успіхи, питань не було б. Якщо опитати не на камеру солдатів і офіцерів про ставлення до керівництва Збройних сил, відповіді нікому не сподобаються. Немає довіри.
У Міністерстві оборони говорять про переатестацію та скорочення штату.
— Полторак сказав, що дві третини працівників міністерства не пройшли атестацію. І видає це за плюс. Степана Тимофійовича призначили влітку 2014 року. І тільки зараз він з'ясував, що більше половини його офіцерів — саботажники, злодії або неадеквати? За таке гнати в шию треба. Під час війни рішення слід приймати моментально. Бо це — незабезпечені війська, непотрібні смерті й котли.
Є два принципи, що має гарантувати держава — безпека і справедливість. З АТО повертається хлопець, який незаконно взяв гранату і повіз додому. Ніде не використав, а коли зупинив патруль, добровільно здав і зізнався. Йому дають шість років тюрми. Водночас за Мінськими угодами хочуть амністувати тих, хто по ньому стріляв. Не можу прийняти це.
Заступник міністра з питань окупованих територій Георгій Тука каже, що воєнним шляхом Донбас не повернути. Які бачите варіанти розвитку ситуації?
— Ще раніше сотні світових політиків як мантру повторювали: "Воєнним шляхом Путіна не зупинити". А дипломатичним — зупинили? А санкціями — зупинили? Санкції не досягли мети — подолати агресію Путіна. Той ешелонами продовжує ввозити на Донбас людей і техніку. Тому розмови про послаблення зовнішнього тиску на Росію — аморальні. На Путіна більше впливають не економічні санкції, що досить обмежені, а ціна на газ і нафту. Вплинули б фінансові санкції: проти найближчого оточення, а згодом — проти нього самого.
Не варто шукати рішення в одній площині. Війна — не одномірна. Слід вдаватися й до військових заходів, і дипломатичних, і економічних, й інформаційних. Вони мають бути стратегічно продумані та скоординовані.
У школі називали на ім'я по батькові
Анатолій Гриценко народився в селі Багачівка Звенигородського району на Черкащині. Потім переїхали до шахтарського містечка Ватутіне. Мати живе там дотепер. У школі його називали на ім'я по батькові. Каже: "В класі було два Анатолії Гриценки, сиділи за однією партою". Закінчив суворовське та вище військове авіаційне інженерне училища в столиці.
Служив у стройових частинах. Вісім років працював викладачем, згодом — на штабних посадах у Міноборони. З грудня 1999-го — президент Центру Разумкова. З 4 лютого 2005-го по 18 грудня 2007-го був міністром оборони України.
Кандидат технічних наук. Викладає політологію у Києво-Могилянській академії. У шлюбі вдруге. Дружина — головний редактор газети "Дзеркало тижня" Юлія Мостова. Має чотирьох дітей.
2 
35413
Коментарі