Сьогодні у Києві прощаються з економістом і благодійником Богданом Гаврилишиним. До обіду труна з тілом стоїть у Міжнародному інституті менеджменту. З 16:00 — у церкві Святого Миколая на Аскольдовій могилі. Після того тіло кремують, а прах відвезуть у Швейцарію.
Богдан Гаврилишин помер 24 жовтня близько 5:00 у своїй київській квартирі. За п'ять днів до цього у Палаці "Україна" відсвяткував 90-річчя.
— Богдан Дмитрович запросто міг зайти до владоможця будь-якої країни, — каже колишній політв'язень та екс-нардеп 88-річний Левко Лук'яненко. — Коли я був послом у Канаді, ніяк не міг добитися зустрічі з їхнім прем'єр-міністром і міністром фінансів. Попросив допомоги у Богдана Гаврилишина. Наступного дня всі вони позачергово зі мною зустрілися.
Богдан Гаврилишин народився у селі Коропець на Тернопільщині. Під час Другої світової війни потрапив до Німеччини. 1947-го виїхав до Канади. Там працював лісорубом та офіціантом. Навчався в університеті Торонто й Міжнародному інституті менеджменту у Швейцарії. 1960 року переїхав до цієї країни.
Був почесним доктором семи університетів Канади й України. Створив Міжнародний центр перспективних досліджень, Міжнародний інститут менеджменту в Індії та в Україні.
Із 1988 року працював на громадських засадах в Україні. Був радником президентів Леоніда Кравчука та Віктора Ющенка.
— В Україну Богдан Гаврилишин приїхав зі знаннями, які могли допомогти нашій державі вести правильну міжнародну політику й ефективно захищати свої національні інтереси, — розповідає Левко Григорович. — Богдан Гаврилишин був представником "Римського клубу". Він об'єднував сотню найвідоміших і найвпливовіших людей світу. Та українська інтелігенція була в дитячому стані й не могла скористатися з його розумних порад.
Леонід Кравчук просив Гаврилишина стати радником, ще коли був головою Верховної Ради. Навіть їздив до нього в Женеву. Богдан Дмитрович відмовився. Пояснював Кравчуку: "Для вас це буде не дуже добре. Як пояснюватимете Компартії, що маєте у радниках українця-націоналіста?"
Зразу ж після інавгурації Кравчук знову зробив пропозицію Гаврилишину. Він таки погодився. Був радником у сфері міжнародної політики. Богдан Дмитрович казав, що Кравчук його слухав. Але не завжди.
— Ще один радник Кравчука Ераст Гуцуляк пропонував збудувати в Україні сучасну фармацевтичну фабрику з виробництва ліків найвищого класу. Гаврилишин підтримав ідею, — продовжує Левко Григорович. — У Канаді знайшли фірму, яка була готова спорудити підприємство за 18 місяців. Просили за це 10 мільйонів доларів. Гроші були. Але на будівництво фабрики їх не дали. Натомість перерахували в Міністерство охорони здоров'я. На них накупили якоїсь мазі для засмаги.
Тоді ж одна британська нафтогазова компанія пропонувала інвестувати в Україну 15 мільярдів доларів, аби видобувати тут газ. Головою наглядової ради цієї фірми був колишній студент Гаврилишина. Але в Україні ніхто слухати про це не схотів.
Богдану Дмитровичу боляче було дивитися на ту кривду, несправедливість і беззаконня, що панують в Україні. Казав мені: "Більше не буду радником. Це марна трата часу".
1990-го Гаврилишин заснував Міжнародний інститут менеджменту в Києві. Його випускники очолюють найвідоміші вітчизняні й міжнародні компанії. Через 20 років відкрив Благодійний фонд свого імені. Мав займатися підготовкою молодих українців, які зможуть трансформувати Україну.
— Востаннє бачився з Богданом Дмитровичем десь півтора року тому, — додає Левко Лук'яненко. — Тоді влада вирішила, що Україні не потрібна експертна комісія з питань захисту моралі. З цього приводу влаштували круглий стіл. Поїхали туди з Гаврилишиним, щоб підтримати голову комітету Василя Костецького. Богдан Дмитрович казав: "Комітет не потребує особливого фінансування. А слідкувати за мораллю треба, бо українське суспільство реально деградує". Але до його думки не дослухалися.
1944 — німецькі нацисти заарештували Богдана Гаврилишина через агітацію вступати до УПА і відправили в німецький трудовий табір.
1950 — одружився в Канаді з канадійкою українського походження Леонідою. Познайомилися в групі пластунів. Згодом народилися доньки Патрисія та Тіна. Живуть у Швейцарії. Син Олесь — у Києві.
1966 — очолює Женевський інститут менеджменту, який раніше закінчив. Залишається на посаді протягом 20 років.
1971 — уперше за багато років відвідав Україну.
1990 — відкрив у Києві Міжнародний інститут менеджменту. Для його створення залучив майже $600 тис. міжнародної фінансової допомоги.
2 
35413
Коментарі