— Стояв на балконі і слухав, як міни перед вибухом свистять. На сусідній вулиці вісім снарядів лягло і 15 чоловік мертвих. У сина вікна в квартирі повилітали. В місті неможливо було більше залишатися, — каже 52-річний Юрій Кириченко. У липні торік виїхав із Луганська. 14 років працював концертмейстром міського симфонічного оркестру. Має звання народного артиста України. Влаштувався скрипалем у симфонічний оркестр Полтави.
З Юрієм Миколайовичем зустрічаємося в парку, що неподалік театру ім. Гоголя. Він невисокий, на шиї висять окуляри на мотузці. Через праве плече — чохол із жовто-блакитною стрічкою. У ньому носить скрипку.
— Понад рік тому Луганськом їздили накриті брезентом машини з боєприпасами, — розповідає. — Купка місцевих бойовиків збиралася в сусідньому під'їзді. Увечері стріляли з даху. За найменший прояв патріотизму катували в підвалах. Покинуті шикарні приватні будинки продавали по 100 тисяч гривень.
Чоловік гладить рукою блискучу коричневу скрипку. Грає 45 років.
— У місто понаїжджали сепаратисти з області. Місцеві спочатку придурками їх називали. Не вміють правильно ні писати, ні розмовляти. Стали керувати симфонічним оркестром. Понабирали музикантів з училищ, вулиці. Віолончелістка — двірничка, 15 років інструмент у руках не тримала. Сторож-алкаш — за скрипаля. На концертах грають російську попсу. За рік вони лише тричі зарплату бачили.
Зі старого оркестру пішли 44 людини. Найкращі виїхали до українських міст. Чоловік сім перебралися в Росію. Зараз у Сіверськодонецьку існує інший Луганський симфонічний оркестр. Його реорганізував Геннадій Москаль, коли був там губернатором. Фактично це той оркестр, що був у Луганську. Всі працюють на тих же ставках.
Юрій Миколайович вибачається, йде в кіоск по цигарки. За рік почав палити вдвічі більше.
— Поїхав спочатку до товариша в Київ, — повертається за кілька хвилин. — Забрав із собою скрипку — хліб мій, документи, сімейний годинник прадіда. Перше, що зробив у столиці — придбав у підлітків на вокзалі сім жовто-блакитних стрічок. Одну одразу на груди начепив.
Розривався між Києвом і Житомиром, де працював викладачем музики. Телефоном познайомився з диригентом Полтавського симфонічного оркестру Віталієм Скакуном. Той одразу прийняв мене на роботу.
У Полтаві бідкаються, що воду гарячу влітку на місяць відключають. А в Луганську її немає вже 25 років у всі сезони, — сміється Юрій Кириченко. — Економлю, бо за квартиру віддаю 4,5 тисячі гривень на місяць. У Луганську ж отримував більше семи тисяч. Там залишив три квартири з меблями. Хочу продати їх. Торік 3-кімнатна з меблями коштувала 5 тисяч доларів. Зараз без меблів можна за 23 тисячі доларів продати. Чекаю більшого підйому цін. Тоді прописку в паспорті зміню. Навіть слова "Луганськ" там бачити не хочу. Буду брикатися, але ніхто мене назад не затягне. Хоча все доросле життя у Луганську провів. А народився в Артемівську.
Син 24-річний Дмитро працює програмістом. Із дружиною також переїхав до Полтави. Дружина Юрія Кириченка з матір'ю живуть у Луганській області на підконтрольній Україні території. Не виїжджають через похилий вік тещі.
600 гривень коштує кінський волос, що прикріплює до смичка скрипки Юрій Кириченко. Міняє його двічі на рік. За набір струн віддає 50 євро (1,2 тис. грн. — "ГПУ"). Вартість іменної скрипка "Пін'ї" музикант не називає. Заробляв на неї все життя, каже. Інструмент виготовив майстер зі Швейцарії. Верхній корпус — дека, зроблена з ялини. Решта — клен. Деревину для таких скрипок беруть на півночі Італії й півдні Австрії.
3 
35413
Коментарі