На міні, встановленій сепаратистами, підірвався 47-річний Всеволод Воловик, боєць Добровольчого українського корпусу "Правого сектора". Знешкоджував фугасну розтяжку. Чоловіка поховали 24 листопада на Лук'янівському військовому кладовищі столиці.
— Разом із Сєвою воювали під Донецьким аеропортом, — розповідає розвідник 39-річний Ігор Штанько. Два дні тому він повернувся з фронту. — Знімати розтяжки весь час ходили разом. У п'ятницю, за кілька годин до смерті Сєви, їздив у сусіднє поселення. По дорозі назад заглохла машина. Поки лагодив, він із хлопцями вже вийшов, мене не дочекався.
Сєва був дуже обережним і ретельним. Зробити якусь помилку сам не міг. Думаю, хтось із хлопців просто не послухав його команди — взяв правіше чи лівіше. Знешкоджувати розтяжку пішли восьмеро. Сєва й розвідник на позивний Морпєх загинули на місці. Ще двоє отримали поранення.
Ігор поправляє чорну стрічку на червоних трояндах. На ній золотими літерами написали "Щастя, радості й добра".
— Це улюблена фраза Всеволода, — пояснює Штанько. — Як комусь дзвонив, завжди казав: щастя, радості й добра. Так вітався з усіма. Любив жартувати, займався спортом. Усі давали йому не більше 30 років. Казав: треба щоранку робити зарядку. Тоді виглядатимеш ще краще, ніж у молодості.
Відспівують Всеволода Воловика в Михайлівському соборі. Ліворуч від труни стоять бойові побратими, у ногах — рідні.
— Покійний син із Сєвою дуже дружив, — витирає сльози 63-річна Алевтина Василенко. — Коли приходив у гості, цілував руку, часто дарував квіти. Після смерті сина 2012‑го дуже підтримував. Якось зайшов у гості. Подивився на мене й пішов на кухню. За 10 хвилин повернувся: Алевтино Вікторівно, вам треба поїсти. Я там яєчню підсмажив.
Священик відспівує майже годину. Першими прощатися підходять діти — 22-річна Вікторія та син Валентин, 16 років. Гладять батька по щоках, цілують у чоло. З їхньою матір'ю прожив у шлюбі 15 років. Після розлучення підтримував близькі стосунки з дітьми.
Всеволод Воловик був кадровим офіцером. Участь в АТО брав із квітня. Готував розвідників, займався розвідкою у ДНР. Ходив у формі сепаратистів, воював начебто проти українських військ. Насправді вивідував інформацію. Улітку потрапив у полон до бойовиків.
— Із Всеволодом познайомилися на Майдані, — розповідає 48-річний Олександр Зацепін у камуфляжній куртці з нашивкою "Правий сектор" на лівому рукаві. — За якийсь час зустрілися в полоні. Сєва сказав: мене здали. Це була зрада людей, з якими служив. У сепаратистів його били й катували. Слава Богу, їхня контррозвідка непрофесійно працює і до кінця не з'ясували, хто він насправді. А то зразу розстріляли б.
Через два місяці його обміняли. Після того Сєва казав: якщо в полоні витримаєш перші два дні, то є шанси вийти на свободу живим.
Шестеро чоловіків із почесної варти виносять труну на вулицю. Ставлять її в автобус із перев'язаними чорними хустками дзеркалами.
— Сєва ж одружуватися збирався, — перемовляються двоє жінок біля собору. — Кілька днів тому з війни подзвонив коханій, зробив пропозицію. Думала, гулятиму в них на весіллі, а прийшлося іти на похорони.
8 
35413
Коментарі