Біля ікони в церкві зазеленіли сухі лілії

 

— Приїжджайте сьогодні, бо до понеділка хтозна, чи галузки ще залишаться. Люди ж різні бувають — приходять на прощу, і кожен собі частину чуда відірвати хоче. Більшість бруньок так зникли, — говорить телефоном 55-річний отець Василь Бухній, настоятель православної церкви Різдва Пресвятої Богородиці в селі Чуква Самбірського району на Львівщині. Там кілька тижнів, як на сухих гілках біля мироточивої ікони Іверської Богородиці з'явилися свіжі пагони і пуп'янки.

У п'ятницю 26 вересня біля вхідних дверей храму з великим букетом фіолетових айстр зустрічає паламар 50-річний Богдан Гринчак. О 18.00 в церкві мають правити вечірню напередодні Воздвиження. Поки немає людей, чоловік прибирає у храмі. Просить надіти на голову хустину. Дає чорну плахту, щоб замість спідниці накинула поверх джинсів.

— Тут молитися треба, а не бути спокусою для інших, — каже суворо, іде до престолу. Серед чотирьох ікон у дерев'яній рамі, прикрашеній камінням цирконію, лежить образ Іверської Богородиці. Довкола нього розкладені шість сухих гілок лілій. Із кожної стеблини проросли невеликі біло-зелені галузки. На стеблі налився пуп'янок, що скоро зацвіте.

— Це чудотворна ікона. Нахиліться і відчуєте благодать. Свіжим подихом вам від неї повіє, як вітерцем.

Паламар відкриває раму. Нахиляюся. Від ікони йде аромат мира. На обличчі та одязі Богородиці й дитини проявляються дрібні краплини.

— О, це — миро. Не цілуйте! Можна до образу тільки легенько нахилятися. Якби так кожен хотів дотулитися, то вже нічого не лишилося б з того. Тому й раму зробили, — закриває склом образ. — Ікона мироточить другий рік.

Чоловік поправляє сухі стебла лілій. Кожне, як доказ, надламує на кінці. Воно потріскує від сухості.

— Чудо Боже, що ще скажеш! Наша парафіянка Ольга принесла білі лілії торік, в першу суботу липня. Я поклав у вази в паламарній біля образу Іверської. Коли квіти почали в'янути, одну напівсуху гілку віддав цій жінці, ще одну взяв собі додому. Такі гілочки добре тримати в хаті, вони оберігають від лихого. Решту зібрав і відніс за церкву, щоб спалити.

14 серпня на Маковея Ольга каже, що її гілочка почала цвісти. Глянув на свою дома — і моя позеленіла. Хоча без води простояли більше місяця. Пішов на сміття й не повірив своїм очам. Зілля, що підпалив, згоріло, а верхні пагони з лілій тільки трохи обвуглилися, на них з'явилися свіжі пуп'янки. Приніс їх до церкви. Цього року вже сухі квіти не викидали. І чудо повторилося. Щось подібне відбувається в селі Кулевча Одеської області. Там лілії без води цвітуть біля образу Богородиці вже кілька років.

О 17.30 до храму поспішають дві літні жінки. Цілують ікони на престолі, моляться. Кожна на кілька секунд чолом прикладаються до Іверської ікони.

— Ану, візьми лупу, бо нині знову окулярів не маю. Підемо глянемо на то сяйво на плащаниці, — спирається на палицю 73-річна Марія Гранчук. Її товаришка бере лупу з підставки. Розглядає плащаницю через скло. — О-о, Ганю, є блиск. Нині, може, більше, ніж у неділю. Дивися на ранах по ногах, колінах. Яка благодать в нашій церкві.

— І то між тканиною сяйво з середини йде. Якби й хотів навмисне поблистити образ, то не вдалося б, — підходить до жінок паламар. — Але є в селі й такі, що говорять, ніби то я шаманю в церкві й чудеса підлаштовую. Ікони блиском та миром пообливав, а квіти, поки ніхто не бачить, у воду ставлю.

— Але скільки у нашій церкві людей зцілилося, цього ніхто не заперечить, — каже 60-річна Ганна Павлюх. — Із сусіднього Нагірного жінка руку зцілила. Мала зломану. Як зняли гіпс, опухла так, що пальцями порухати не могла, боліло скажено. Прийшла в церкву, приклалася до ікони, за кілька годин їй усе минуло. Одна, молода ще, на туберкульоз хворіла. Такі плями по легенях мала, аж дири, казали лікарі. Помолилася тут, торкнулася чудотворної ікони. Через тиждень пішла на повторний огляд. Лікарі оторопіли — все загоїлося, й сліду не лишилось від хвороби.

За кілька хвилин на службу сходяться з десяток людей. Через гарну погоду більшість селян працюють на городах.

"На ньому згорів одяг, але жодної подряпини не отримав"

— 35-річний Олександр Шеремета із села Чуква на Львівщині вцілів в Іловайському котлі на Донбасі. Перед від'їздом на війну чоловіка благословив чудотворною Іверською іконою священик.

— Олександр має двох малих дітей. Отримав повістку, — розказує священик Василь Бухній. — Його мати прийшла до церкви, дуже плакала, боялася, щоб із сином нічого не трапилося. Сльозами не поможеш, сказав, най прийде до храму, відправлю над ним молитву, як над воїном. Сашко прийшов. Помолився. Приклався до ікони. Я його поблагословив та подарував маленький образок на війну.

В Іловайську БТР, в якому був перед тим Сашко, розірвався. Летіли "Гради". Довкола хлопцям розривало голови, руки, ноги. Сашка контузило, на ньому згорів одяг, але жодної подряпини не отримав. Ще один хлопчина з сусіднього Нагорного також перед відходом на війну у нас молився. Подарував йому освячений медальйон. Куля йому наскрізь жилет прошила, гімнастьорку і на медальйоні зупинилася. На самому Ростиславу — ні подряпини.

×