— У Китаї найважче було адаптуватися до мови і їжі, — каже киянин 26-річний Сергій Кварцхелія. Два роки живе в китайському місті Баодин. Працює на виробництві телефонів.
— Я закінчив столичний "Політех" — програміст, інженер з електроніки. На замовлення писав програми для медичних апаратів, ігри для смартфонів. Якось прийшов лист від китаянки, вона запропонувала співпрацю. Я погодився: китайці добре платять, удвічі більше за американців чи європейців. За невелику програму давали 300 доларів, — розповідає. — На переїзд наважувався майже рік. Підштовхнуло те, що в Україні важко заробити на житло. У батьків двокімнатна квартира, нас із сестрою двоє. Роздивлявся фото китайських заводів. Там надсучасні технології. Стало цікаво.
Щоб купити квиток до Китаю, батьки продали машину. Із собою дали 2 тисячі доларів. Прилетів у Пекін, звідти — маршруткою до Баодина.
Вразили розміри їхніх міст. Всі будинки понад 100 поверхів. Машин багато, але й дороги широкі. Для громадського транспорту — окрема смуга. 200 кілометрів від столиці проїхали за півтори години.
Двічі лежав у лікарні з харчовим отруєнням.
— Перший рік мав проблеми з травленням. Нормальну їжу можна знайти лише в ресторанах. Але обід там обійдеться в 300 гривень, — продовжує Сергій. — Перекусити булочками чи пельменями — в будь-якій вуличній їдальні. Це вдесятеро дешевше, але там антисанітарія. Працівники в брудному одязі. Бачив, як додолу впав рибний шашлик, обтрусили й повернули на вітрину.
Готуємо з товаришем удома. Харчі купуємо в супермаркетах, бо на ринках дорожче. Борщ варимо без червоного буряка. Його не продають. Додаємо багато томату і солодкого перцю. Рахували, що порція обходиться в 120 гривень. Найчастіше готуємо рис чи макарони з грибним соусом. Грибів у Китаї — до 30 видів. Гливи і шампіньйони теж є.
Деяких звичних для нас продуктів у Китаї не купиш.
— Я дуже люблю сири — твердий, плавлений, кисломолочний. У Китаї їх немає. Іноді можна знайти імпортний чедер. Але за 200 грамів просять 40 юанів — це 160 гривень. На ці гроші вийде 4 кілограми риби.
Не продають і хліба. У магазинах випічки є лише солодкі булки, тістечка. Перепробував усі, вибрав найменш солодку.
Дуже бракує кави. Тут її взагалі не вживають. П'ють чай. Просив батьків вислати продукти посилкою. З України йшла 38 днів. Сир зіпсувався, — каже. — З українських харчів привозив лише сало. В Китаї воно жорстке. Соленим китайці його не їдять. В основному топлять і додають у випічку. На вуличних фестивалях шкварки продають як закуску.
Товариш пробував смажених бамбукових черв'яків, мишей. Казав, на смак нагадують дичину. Я гидую.
Місяць спілкувався через перекладача
— Довго не міг адаптуватися до мови. Китайці на виробництві приставили до мене перекладача. Місяць спілкувався через нього. Йому ніяк не вдавалося навчити мене говорити. Тому вирішив учити писати ієрогліфи. Один може мати понад 16 значень. Постійно ходив із блокнотом. Якщо треба було поспілкуватися з керівництвом чи колегами, писав на папері, — говорить Сергій Кварцхелія.
— З товаришем склали програмку — перекладач для айфона. Достатньо навести гаджет на потрібний надпис, з'являється російський переклад. На китайську він поки що перекладає погано.
5 
35413
Коментарі