— Девушки, не забывайте, что вы обязаны напоить участников съезда допьяна, но не до смерти. Нам же еще общаться, меняться, — каже 68-річний Олександр Шконда до двох дівчат у вишиванках за шинквасом. Чоловік приїхав на 30-й з'їзд колекціонерів пивної атрибутики. Він відбувся 19–20 вересня в одному з санаторіїв Пущі-Водиці поблизу столиці. Зібралися 150 учасників.
На першому поверсі в їдальні безкоштовно пригощають пивом. Поверхом вище — біржа. Колекціонери з восьми країн міняють, купують, дарують одне одному пивні етикетки, кришки від пляшок, підставки та кухлі. Зазвичай у приміщенні відбуваються богослужіння протестантської церкви. На стінах висять цитати зі Святого письма.
Олександр Шконда приїхав із селища Затока на Одещині. Збирає етикетки й кришки. Через постійне спілкування з колекціонерами різних країн вивчив словацьку, польську, румунську, німецьку й англійську мови.
— Я — інженер-радіотехнік. Після інституту працював у Миколаєві. Там і почав збирати пивну атрибутику, — продовжує українською. — За Союзу навіть на Камчатці відшукав пивзавод, коли там був у відрядженні.
Повз стіл Шконди проходить бородатий чоловік, схожий на гнома.
— Це — Аркадій Іванович Драгоміров, президент Українського товариства прихильників пивних етикеток. Єдиний президент, що працював вантажником на пивзаводі "Янтар" у Миколаєві, — пояснює Олександр.
Залом розливається аромат міцних напоїв. Гості з Білорусі за столом частують колег "Зубрівкою".
— Якось зустрічався з дівчиною. Поїхали до Львова на екскурсію, — пригадує 51-річний Євген Голенков. — Заходимо в аптеку-музей. Бачу — на підлозі пивна пляшка з етикеткою, якої в мене нема. А підняти стидаюся. Дівчина сама підняла. Тепер це моя дружина.
Євген народився в Кривому Розі. 16 років живе в США. Грав у команді КВК "Запоріжжя–Кривий Ріг-транзит". Удома працював інженером. В Америці майструє меблі для заможних клієнтів. Пивну атрибутику колекціонує з 10-го класу.
— Доводиться пити паскудне мексиканське, колумбійське пиво. Все заради етикеток, — морщиться. — Американці переважно збирають пивні бляшанки. Якщо казав на місцевих з'їздах, що з України, то чув: а що — там теж пиво варять?
Щороку приїжджаю на з'їзд. Начальник у мене німець. Педант ще той. "Не пущу", — каже. Я йому: тоді звільняюся. Будеш іще когось п'ять років вчити. І роботу, що за три дні робимо, місяць колупати. Одразу дав відпустку.
На ганку санаторію курить львів'янин Андрій Федорович, 45 років.
— Раніше колекціонером вважався лише той, хто міняє, знаходить. Але в жодному разі не купує. Зараз — інші часи, — розповідає. Спеціалізується на українських етикетках до 1946-го. — У знайомого з Ковеля було майже 60 тисяч етикеток. Мусив продати, аби мати гроші на операцію. Треба було 4,5 тисячі доларів. З одним новоявленим колекціонером зійшлися на 3 тисячах.
"А шо такоє, почєму інтєрєсуємся?"
Киянин Юрій Гулевич, 37 років, у пошуках пивних етикеток об'їздив понад 50 країн.
— Всі смітники в Ірані перелопатив. Але врожай хороший, — говорить Юрій. — У мусульманських країнах варять безалкогольне. В них іноді мінералка за пиво дорожча.
Побував і на Карибських островах, і в Індії. Там неохоче йдуть назустріч. Нема пивної культури. Мені цікаві маленькі країни: Ліхтенштейн, Андорра, Монако. Туристи зазвичай не їздять туди. В Андоррі власник заводу о першій ночі приїхав, провів екскурсію, видав пива безкоштовно. Андорра — одна з найстаріших держав Європи. А відкритий 2011-го пивзавод — перше промислове підприємство в країні.
На початку 2000-х був в Олександрівці на Дніпропетровщині. Там відкрилася броварня. Місцеві нічого про неї не знали. Порадили звернутися на заправку. Якраз джип стояв. Дві морди повертаються: "А шо такоє, почєму інтєрєсуємся?" І в машину мене. Виявилося — власники цього пивзаводу. Привезли, видали етикетки. Але було страшно.
Етикетки Юрій Гулевич збирає з 16 років.
— Пиво не пив тоді, — продовжує. — Якось запропонували підзаробити з хлопцями. Розвантажили машину, з нами розрахувалися. Вирішили взяти пива. Це було моє перше. Треба ж було відідрати наклейку — світле "Оболонь", ще з синьою етикеткою.
3 
35413
Коментарі