Вівторок, 12 лютого 2013 19:17

"Свобода" хоче ліберальної демократії, але тільки для українців

У грудні 2012 року Європарламент закликав опозиційні демократичні сили України не співпрацювати зі Всеукраїнським об'єднанням "Свобода". Про це йдеться у поправці до резолюції щодо ситуації в Україні. Її вніс депутат від Болгарії Крістіан Вігенін з групи Прогресивного альянсу соціалістів та демократів.

Вігенін запропонував доповнити текст резолюції словами про те, що Європарламент "стурбований зростанням націоналістичних настроїв в Україні, висловленому в підтримці партії "Свобода", яка є однією з двох нових партій, що увійшли до Верховної Ради. Ми нагадуємо, що расистські, антисемітські та ксенофобські погляди суперечать фундаментальним цінностям та принципам ЄС, і закликаємо продемократичні партії у Верховній Раді не взаємодіяти, не підтримувати і не формувати коаліцій з цією партією".

Депутат Європарламенту від групи народних партій Міхаель Галер запропонував усну поправку із закликом до українських демократів відмовитися від співпраці з Компартією. Та депутати Європарламенту висловились проти

 

Українських та більшість європейських націоналістів не можна зарахувати до фашистів, переконаний дослідник право-екстремістських рухів, професор історії Оксфорду Роджер Ґріффін, 65 років:

 

Роджер Ґріффін

Народився 31 січня 1948 року в Бірмінґемі, Велика Британія.

1970-го закінчив Оксфордський університет. Спеціальність – сучасне мовознавство. 1989-го – доктор філології цього навчального закладу. Почесний доктор університету Левена, Бельгія.

Від 1974-го викладає в університеті Оксфорд-Брукс. Автор багатьох праць з історії правих рухів та терористичних організацій. Найвідоміші – "Природа фашизму" (1991), "Фашистське століття" (2008), "Терористичний символ віри: фанатичне насильство та потреба людини у змісті" (2012).

Володіє англійською, французькою, німецькою та італійською мовами.

Любить слухати радіо ВВС: "­Цікаво за одну хвилину почути, як людська цивілізація одночасно прогресує і знищується".

Дружина, 53-річна італійка Марієлла Демартіні-Ґріффін, викладає йогу. Виховують 13-річного сина Вінсента

 

Як поставилися до того, що "Свобода" потрапила до Верховної Ради?

– Україна далеко не єдина в таких уподобаннях – чимало країн Європи обрали до парламенту націоналістичні партії. Яскравий приклад – Угорщина (націоналістична партія "Йоббік – За кращу Угорщину" отримала на останніх виборах 43 місця з 386. – "Країна"). У Росії мейнстрім – дуже націоналістичний і ксенофобський. Надто той, що спрямований на зовнішню політику.

Чим "Свобода" приваблює українців? Це протестний електорат чи таки націоналісти?

– У кожній демократичній країні є 10–15 відсотків людей, які нетерпимі за своєю природою, – крайні націоналісти, ксенофоби, екстремісти. Так скрізь у світі. ­Наприклад, у Франції виразником таких переконань є Національний фронт – права, націоналістична партія, партнер "Свободи". Але вона ніколи не зможе прийти до влади у країні, бо перебуває поза звичайним політичним полем. Інші французькі партії не візьмуть її в коаліцію, бо Національний фронт дозволяє собі ксенофобські висловлювання щодо Європейського Союзу, мусульман, винятковості прав французів тощо. Водночас, держава толерує партію як частину демократичного процесу.

А от у Великій Британії інакше. Не думаю, що в нас менше расистів або націоналістів. Але через традиційне британське лицемірство, через особливості політичної історії ми не маємо великої популістської правої партії.

Інший приклад – Італія, де неофашисти, расисти зараз дуже маловпливові. Але ще 20 років тому неофашисти з "Ліги Півночі" потрапили до уряду! Тобто у кожній європейській країні праві рухи розвиваються по­своєму. У Швейцарії ксенофобські настрої нині переважають, і вона перетворюється на праву країну. Там дуже важко навіть дістати дозвіл на працевлаштування.

Чи можна вважати праві ідеї небезпечними?

– У кожній із країн сили, подібні до "Свободи", мають шанс рано чи пізно прийти до парламенту. У Росії – мало не всі партії і громадські рухи так чи інакше праві. Сам Володимир Путін грає на цьому сегменті суспільства. Водночас він не допускає до політики крайніх правих, неофашистські угруповання. Коли націоналісти присутні у владі, то намагаються придушити будь­які "правіші" рухи.

Чому в Європі дедалі більше людей голосують за правих?

– Їхня популярність зараз зумовлена здебільшого іміграційною або соціо­лінгвістичною ситуацією в конкретній державі.

Яка різниця між неофашизмом та націоналізмом?

– Я багато досліджував фашизм як явище 1930­х. Він – лише один з окремо взятих ультраправих рухів. Це не узагальнене поняття для недемократичних, неліберальних правих. Можна бути расистом і не бути фашистом. І, звісно, можна бути фашистом і не бути расистом. Не бути антисемітом. Але, більшою чи меншою мірою, це завжди пов'язано з націоналізмом. Для мене фашизм – це революційна форма націоналізму. Він по­різному проявлявся в міжвоєнний період, коли була загальна криза лібералізму і наступ комунізму. Але після 1945 року капіталізм, пов'язаний із ліберальною демократією, відродився й заполонив світ. Сьогодні навіть Китай має деякі капіталістичні риси, але без лібералізму. Ліберальний капіталізм – це форма, специфічна для західного світу. Після розпаду Радянського Союзу комуністичний вакуум заповнив саме він, а не фашизм. Зараз, якщо ви сидите в барі й кажете: "Я хочу, щоб країною керував расово чистий однопартійний уряд, з харизматичним лідером на чолі, з військовим порядком, – щоб ніякої демократії й виборів", – то великої підтримки не знайдете.

Це вже занадто навіть для правих.

– Так, але саме це було у 1930­х. Сучасний ксенофобський популізм, що здобуває підтримку, принципово інакший. Націоналістична партія – той­таки "Національний фронт" або "Свобода" – каже: "Я хочу ліберальної демократії. І хочу свободи й виборів. Але саме для французів або українців." Це форма лібералізму, а не фашизму. Я хочу ліберальної демократії, але тільки для ­своєї етнічної групи. Крайня форма цього – режим апартеїду в Південній Африці. Якщо ви – білий, то живете в ліберальному, демократичному, капіталістичному суспільстві. Але якщо чорний – то виключені з нього. Це не був нацизм чи фашизм. Це була збочена форма лібералізму, що заперечувала рівність прав людини. Стверджувала, що їх може мати лише окремо взята етнічна чи расова група. І це не те, що хотів, приміром, Адольф Гітлер. Він не бажав ліберально­демократичної, капіталістичної держави. ­Навіть якби вона була винятково для етнічних німців. Він прагнув революційного, нового типу тоталітарної держави.

Якщо говорити про "Свободу" – це права популістська партія. Її позиція – опір тенденціям, що заполонили Європу, історичним та етнічним. І зрозуміло, що питання ідентичності перед українцями, які довгий час не мали власної національної держави, стоять ще серйозніше. Тобто це ще й історичний реванш. Тому я не дивуюся, що "Свобода" взяла 10 відсотків на виборах. Могла б отримати і більше.

Чому?

– Такий популізм привабливий для домінантної етнічної групи. Якщо взяти мене – я вихований у ліберально­демократичному суспільстві. Але живу в країні, де весь час збільшується мусульманське населення. І як представник англо­саксонської культури бачу: у Британії зараз криза національної ідентичності. Тому я й не хочу відкритих кордонів, мільйонів поляків, болгар, румунів, які приїжджають до моєї країни. Загалом я демократ і ліберал, але в певні моменти можу роздумувати як правий популіст. Отже, треба розрізняти дві групи людей, які входять до "Свободи". Одні захищають ліберальну демократію, водночас виступаючи за ширші права українців, які історично були пригнічені й потребують відновлення ідентичності. А інші мають фашистські, расистські переконання.

Яке ваше ставлення до терміну "націоналізм"?

– Він дуже проблематичний. Під цією назвою можна зібрати будь­які ідеї. Дослідник націоналізмів Джон Стюарт Мілл писав, що це – сила, що бажає побудови національної держави в ліберальному розумінні цього слова. Але це було ХІХ століття – він вважав, що світ можна поділити на ліберальні нації­держави. Проте зараз етноси так змішалися, що їх важко розділити, треба будувати якусь форму багатоетнічної держави. Крім того, націоналізм може бути, скажімо, суто мовний – коли лише одна мовна група дістає повне сприяння. Може бути історичний – коли йдеться про концепцію національної історії, що має стати підмурівком держави. І може бути навіть расовий – коли толерується тільки один расовий тип. Коли якась партія або група людей називають себе націоналістами, то важко уявити, що конкретно вони мають на увазі. Нерідко вони вживають і набагато популярнішу назву – "патріотизм".

Безперечно.

– Вона ще розмитіша. По суті, "націоналізм" та "патріотизм" – це поняття, що зазвичай означають людей, спрямованих "проти" чогось. У випадку "Свободи" – проти комунізму, нелегальної міграції, російського шовінізму, глобалізації тощо. Але це не означає, що "свободівці" – ­фашисти.

Євросоюз закликав ліберальні партії не йти на союз зі "Свободою" – чи це виправдано? Що робити в такій ситуації?

– Подібна ситуація була в Італії. Вона мала неофашистську партію, прихильників Беніто Муссоліні. Називалася Італійський соціальний рух. На початку 1990­х була велика політична криза. Корупційні скандали призвели до повної зміни політичного ландшафту. Джанфранко Фіні очолював молодіжну організацію ІСР. На її основі він створив Національний альянс, бо хотів брати участь у великій політиці. Зараз Фіні – голова парламенту, а до того був міністром закордонних справ. І ніхто йому не закидає неофашизму. Він представляв увесь ЄС, коли Італія там головувала, на перемовинах з іншими країнами. Тобто: якщо ліберальні партії хочуть бути в єдиній опозиційній команді зі "Свободою", щоб згодом сформувати коаліційний уряд, то це слід вітати. Але націоналісти мають гарантувати, що уникатимуть екстремізму, расизму, надмірної ксенофобії.

Коаліції між правоцентристами і націоналістами є в багатьох країнах. Це демократизує, лібералізує правий рух. ­Зараз не 1930­ті, "Свобода" не зможе перетворити Україну на однопартійну тоталітарну державу.

Чи можливе повторення 1930­х на загально­європейському рівні?

– Якщо стануться великі економічна та екологічна кризи, тотальне зменшення народжуваності, то Європа може перетворитись на таку собі "фортецю". Вона захищатиме свою економіку, добробут та інші блага від сотень тисяч і мільйонів людей, які хотітимуть потрапити до неї. Тоді ліберали в країнах Євросоюзу поступово перетворюватимуться на крайньо правих. Вони прагнутимуть захистити власні здобутки. Крайньо праві – завжди у захисній позиції. Нацизм був спробою захистити німців від тотального занепаду світової економіки. Брейвік скоїв свій терористичний акт, бажаючи захистити норвежців. Така Європа може бути. І те, що нам видається зараз нормальним та звичайним – вільний рух, глобалізація, загальна економіка, – переглянуть.

Дайте прогноз на розвиток націоналізму в Україні?

– Українськість можна визначити в історичних термінах, у специфічних формах католицтва та православ'я, у мові, у здатності проявляти себе проти: проти радянської влади, проти зросійщення. Це нормально. Головне – зберігати рівновагу між небезпечними та гуманістичними проявами української ідентичності. Не можна весь час виступати "проти".

Мій син уже дитина технологічної революції – він менше схильний до расизму, бо має більше спільного з індійським хлопцем, з яким розмовляє через iPad, ніж з англійцем­сусідом, з яким рідко бачиться. Це – особливість цифрової доби.

Людям варто примиритися з минулим і просто жити далі.

текст: Ігор ЛУБ'ЯНОВ

 

Представники київської міської організації Всеукраїнського об'єднання "Свобода" несуть банер "Україна понад усе!" під час маршу пам'яті Героїв Крут. Київ, 29 січня 2013 року

Лідер французького "Національного фронту" Марін Ле Пен виступає під час святкування 1 травня – Дня лілій у Франції. Лілія – символ французьких королів. Націоналісти вшановують його, не визнаючи Дня праці. Позаду – статуя Жанни д'Арк, визначна для французької незалежності, та гасло "Так, Франція!" Париж, 1 травня 2012 року

Зараз ви читаєте новину «"Свобода" хоче ліберальної демократії, але тільки для українців». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

42

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Loading...
Голосів: 299
Голосування
Чому Луческу залишив "Шахтар"?
  • 1) Ахметов нині не готовий платити йому таку ж зарплату, як раніше
  • 2) румуна не влаштовує нинішня трансферна політика клубу
  • 3) тренер втомився від постійних перельотів та матчів поза "Донбас Ареною"
Переглянути
вакансия финансового директора в Днепропетровске http://tvgid.ua