ОЛЕГ СКРИПКА НЕ ВИСТУПАЄ В РОСІЇ З ЛЮТОГО 2014 РОКУ
– ЯКА У ВАС СПІДНИЦЯ ПРЕКРАСНА, – підходить Олег Скрипка в барі столичного готелю "Інтерконтиненталь".
Вибачається за годинне спізнення – затримався на попередній зустрічі. Готується до концерту з нагоди 30-річчя гурту "Воплі Відоплясова".
Сідаємо в крісла біля журнального столика. Олег замовляє чай з медом.
Ваш гурт сформувався, коли україномовний рок тільки ставав на ноги.
– Він починався з нас. 30 років тому рок-музика була чи англійською, чи російською. "Брати Гадюкіни" та сестричка Віка з'явилися на два-три роки пізніше за нас. На перших порах у нас були тексти російською і українською. Публіка шаленіла, наприклад, від україномовної версії "Танців". Тому від російської ми незабаром відмовилися. Навіть у 1990-х знімали кліпи на пісню "Любов" в україно- і російськомовному варіантах. Привозили їх до Москви. Там ставили в телеефір україномовну пісню. Казали: "Російською нецікаво. Немає шарму".
Чому якісна українська музика живе більше в інтернет-форматі? Її мало в ефірах.
– Спочатку хворіє аура, а потім – тіло. Територія, економіка, політика – це тіло. Інформаційний простір – це аура держави. Наша аура хвора. Відсутність в ефірах українських пісень свідчить про це. Після аури хворіють органи, а потім буває гангрена. Що й бачимо зараз – окупація і від'єднання територій.
Як вилікувати цю ауру?
– Я роблю це своїми засобами – фестивалі, пісні. На Різдво підготували "Зоряний вертеп". Купа бомонду прийшла. Але мусить бути правове поле, якого немає, і інформаційне – під контролем держави.
Має бути талановитий менеджмент – із правильною ідеологією, інструментарієм, командою. У нас організатори гарні, може, і є, але вони на державу не працюють. Коли мені треба знайти таку людину – це складна задача. Як тоді пересічний громадянин може обрати ефективного президента? Це неможливо. Тому главу держави мусять обирати фахові люди.
Але це демократичний механізм, що діє в усьому світі.
– Значить, хтось придумав цю штуку, яка називається демократією, щоб маніпулювати людьми.
Не було думок піти в політику?
– Ні, не було.
Чим вона вас не приваблює?
– У політику рвуться ті, хто любить владу і має гіпертрофоване его. Потрапляють туди завдяки великим грошам і вмінню маніпулювати людьми.
Може, міг би бути консультантом політиків – з якихось питань. Але в нас цей механізм відсутній. А потрапити в політику й бути там клоуном не хочу.
Ви були на Донбасі з концертами, і до війни теж там виступали. Чи можна стверджувати, що тамтешні люди обрали долю, яка спіткала регіон?
– Так сталося. Хтось народився в Нью-Йорку, а хтось – у передмісті Луганська.
Але деякі малі міста Донбасу сепаратистам не віддали самі жителі. Українську мову почали вчити люди, яким раніше вона була чужа.
– Зараз це стало питанням виживання – великою мірою. Якщо людина не в змозі вивчити мову – це свідчить тільки про лінощі й тупість. Показник: ми, чотири музиканти "ВВ", приїхали до Франції. Двоє вивчили мову, навіть одружилися із француженками. А двоє повернулися у своє Академмістечко. Життя безжалісне: не можеш – лишаєшся на периферії. У Франції батон не купиш без знання мови. Була ситуація: Монмартр, туристичний район, у кондитерській стоїть черга з американських підлітків, намагаються зробити замовлення. Їх п'ятеро. Я підійшов пізніше. І через ці п'ять голів кажу французькою: "Один круасан, будь ласка". Мені одразу подають круасан.
Що спонукало вас, вихованого в російськомовній родині, перейти на українську?
– На українську перейшов у Франції. Їздив по світу і зрозумів: в Україні – викривлена ситуація. Треба брати й виправляти її.
Ви справді буддист чи просто цікавитеся цією релігією?
– Я симпатизую буддистським поглядам. Для мене це більше філософія, ніж релігія.
Як ставилися до подій під час Майдану?
– Було страшно. За себе, за країну. Я був на Майдані, але не міг брати на себе відповідальність закликати людей іти на смерть. Ті, хто загинули, – безумовно, герої. Але чи всі з них були готові загинути?
Близький знайомий, кобзар, рафінована людина, пішов на фронт. Попри те, що має четверо дітей, воює досі. Я чув розмову вояків між собою: "Уявляєте, в який прекрасний час живемо: ми нарешті воюємо з москалями!" Дехто чекав цього все життя. Я теж відчував, що це рано чи пізно мусило статися.
Сьогодні уже не так страшно, як під час революції. Бо більш-менш знаємо, що буде завтра. Стабілізувалася ситуація, немає такої динаміки, як на початку 2014-го.
Але кожна революція піднімає багато каламуті з дна. Проходимці в ній круто орієнтуються і вміють ловити рибу. Коли розвалився Радянський Союз і доки опадала курява, з'явилися олігархи, які привласнили державне майно. Реформатори прийдуть тільки після пройдисвітів.
Наскільки вам потрібна підтримка держави?
– Коли починали робити фестивалі, держава їх забороняла – приходили пожежники, міліціонери, які намагалися відключити електрику чи не підписати якісь документи. Сьогодні держава не заважає і не допомагає. Але залюбки піариться на тому, що хтось робить.
Спонсорів мало. За роки війни бізнес серйозно впав. Зате активність суспільства зросла. Рівень смаку підвищився.
Однак попит на низькопробну музику досі високий?
– Великі гроші в Україні зараз мають низький IQ. Бо це молоді гроші кримінального походження. Треба потерпіти. Нащадки нинішніх багатіїв – за два-три покоління – почнуть фінансувати елітарну культуру. Але на першому етапі великі гроші продукують шансон. Інтелектуальна еліта після розвалу Радянського Союзу стала торгувати цигарками на ринку. А пройди, які захопили гроші, досі впливають на культуру.
Ви влаштовуєте світські вечорниці, відроджуєте кабаре. Як зацікавити цим невибагливу еліту?
– У народі кажуть: "Вміла готувати, та не вміла подавати", – Олег злизує мед із чайної ложки. – Треба навчитися подавати – як французи подали "лямур тужур". Українці ж традиційно – хороші творці й погані торгаші. Шинкарем у селі завжди був єврей. Проблема не в євреях, а в українцях. Горілку можемо зробити й випити. А продати не здатні. Треба вчитися.
Відколи не гастролюєте в Росії?
– З лютого 2014 року.
Перестали запрошувати чи самі відмовилися?
– І те, й друге. Іноді телефонують, пропонують виступити. З якого дива? Чи це з Кремля дзвонять, чи провокатори якісь.
Як ставитеся до артистів, які співають на "голубих огоньках"?
– Це їхні справи. Дивує більше, що наше суспільство переймається цим. Якщо люди вдень стоять на Майдані, а ввечері п'ють пиво під "А белый лебедь на пруду", то який сенс Майдану?
Із російськими колегами контактуєте?
– У мене коло контактів вузьке. Росіяни – незалежно від того, демократи це чи ватники, свято вірять, що вони з українцями – брати. Їм важко зрозуміти, що вони – взагалі не слов'яни. Із Путіним чи без нього вони вважатимуть, що ми – єдиний народ. Росіяни люблять свою жертву причавити, потім – обійняти і так жити.
Років 15 тому читав утопії Василя Кожелянка. Він прогнозував, що Росія опиниться в резервації, як Чорнобильська зона. Це вже відбувається.
Може, здійсняться й інші передбачення: Росія розпадеться на кілька держав, більшість з яких будуть дружні з Україною – Сибір, Далекий Схід, Кубань. Пітер взагалі опиниться в Євросоюзі. А Московія стане зоною відчуження. Думаю, Донбас повернеться в Україну. А Крим буде незалежною державою.
Прощаємося. Олег розплачується за свій чай.
– Цього року поїздимо з турами європейськими столицями, – розповідає про плани свого гурту. – Найбільше концертів буде в Америці й Канаді. Україною, може, восени поїдемо чи навесні наступного року. Нові пісні писатимемо після туру. Це будуть інші "Воплі Відоплясова". Які – поки що не знаємо.
Коментарі