Шість пацієнтів Тетяни Ялової
1. Закриваєш очі, зв'язуєш руки, ноги, чіпляєш бирку з даними – і все. Така смерть на війні. Завжди пам'ятатиму першого померлого на операційному столі. 22 серпня 2014 року. Лікарня у Щасті. Не вщухають обстріли. Молодший сержант Олег Войтенко, кулеметник, потрапив до нас після танкового обстрілу. Мав жахливі поранення: покоцані легені, шия, втратив багато крові. Коли привезли в лікарню, спокійно розмовляв. Помер під час операції. Якраз вшивали судини на легенях, лежав на боці. Коли перевернули на спину, серце зупинилося. Хірург одразу розкрив рану і в стерильних рукавичках почав рукою всередині стискати серце. Боролися за життя півгодини. Але констатували смерть. Стоїмо всі сумні, аж раптом заходить лікар з іншого відділення, веселий такий. Каже: "А вгадайте, що я робив?" Ми мовчимо. Не зрозумів, що в нас – мертвий. Думав, ще робимо операцію і продовжує: "В нас у гінекології народився хлопчик!" Породілля – місцева жінка. Час народження збігся з часом смерті бійця.
2. У приймальню привезли жінку з Луганська. Сіре обличчя. Я думала, вона нежива. Питаю у водіїв: навіщо привезли труп? У нас місця для живих не вистачає. Раптом жінка застогнала. Я нагнулася до неї і побачила, що обличчя сіре від пилюки. Виявилося, того дня під час обстрілів снаряд влучив у її будинок. Жінці вибило око і поранило легеню. Треба було терміново евакуювати. Але з цим були проблеми, бо вона – цивільна, а доставляли в першу чергу військових. Я пішла до головного лікаря і вмовила допомогти. Її відправили вертушкою в Харків. Там з ока витягли купу осколків. Аби залишилася в нас – втратила б його.
3. Заплакала через три тижні перебування в лікарні. Привезли хлопця зі штурмового загону. Звали Сашком. Його переїхав наший же "Урал". Під час завдання наказали негайно вистрибнути з машини. Він упав надто близько до коліс. Отримав перелом тазу, була дуже велика крововтрата. Привезли у стані травматичного шоку. Мав три зупинки серця. Переживали, що залишиться рослиною. Я стояла біля нього, коли розплющив очі. Він одразу згадав ім'я своєї дружини. Як тут втриматися? Його забрали на лікування за кордон. Згодом став на милиці.
4. Один військовий втихомирював п'яного товариша. Той штрикнув його ножем у саме серце. Сталося це торік у березні в Старобільську. В той час я була інструктором батальйону. Прибігають бійці, будять криками: "Біда!" А саме не було світла. З ліхтарем влітаю в іншу кімнату – лежить один у калюжі крові. Нахиляюся і розумію – ще трохи і вмре. Треба щось робити. Наказую викликати "швидку". Вводжу у вену адреналін, комусь даю у руки мішок Амбу, щоб робив штучне дихання. Все це відбувається при ліхтарях. "Швидка" приїхала через хвилин 15. Забрали в морг.
5. Неподалік Попасної на розтяжках підірвалися двоє бійців – Василь Саченко і Микола Вовнянко. Вночі обходили територію. Був густий туман, нічого не видно за крок. Натрапили на розтяжку. Василеві осколок влучив у живіт, пошкодило артерію на правій нозі. У Миколи була роздроблена ліва гомілкова кістка. Після вибуху підбігли побратими. Швидко наклали джгути, як я вчила. Це врятувало – встигли довезти хлопців до лікарні. У чоловіків кров із великих судин може вилитися за півтори хвилини. Їм незвична така раптова крововтрата. На відміну від жінок. Тому джгут – найважливіше.
6. В окремій палаті в Щасті тримали вісьмох поранених сепаратистів. В усіх – легкі травми. Ходячі. Біля їхньої палати завжди була охорона. Наші хлопці на емоціях часто туди рвалися, кричали, що розстріляють. Чимало лікарів не хотіли до них заходити. Я поводилася нейтрально. Я – медик, а вони – пацієнти. Один сепаратист був на милицях із пораненою ногою. Мовчки робила йому перев'язку – і виходила. Жодних діалогів. Подяки теж не чула.
8 
35413
Коментарі