вівторок, 27 грудня 2016 09:05

Одяг для ляльки коштує в кілька разів дорожче, ніж для жінки

Леонід Соколов зібрав понад три тисячі порцелянових ляльок

Коли дочці Наталії було 6 місяців, побачив на розкладці гарненьку порцелянову кирпату ляльку. Не нова, але сподобалася. Купив. Досі стоїть у кімнаті дочки. На виставки не вожу, бо перша. Збирати ляльки почав, коли народилася друга дочка. Дітям не забороняв ними гратись.

Співпрацюю з іноземними партнерами у сфері гуманітарної допомоги. Коли дізналися про моє хобі, почали збирати порцелянові фігурки і ящиками передавати мені. Здебільшого ляльки з Німеччини, Великої Британії, Франції. Є колекція народностей Італії. Маю ляльки з Японії, Китаю, Індії. Одна, грає на банджо (струнний щипковий інструмент. – Країна), має східне обличчя. Але якої національності – не збагну.

Ляльок колекціоную не для себе, а щоб показувати дітям на виставках.

  Леонід СОКОЛОВ, 58 років, колекціонер, голова правління благодійного фонду ”Серце до серця”. Народився в Києві. Батьки – інженери, працювали у виробничому об’єднанні ім. Сергія Корольова. Закінчив факультет журна­лістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. Працював у РАТАУ, тепер – інформаційне агентство ”Укрінформ”. Має три звання кандидата в майстри спорту: з кульової стрільби, академічної ­греблі, шосейних гонок. Очолює благодійний фонд ”Серце до серця”, який надає допомогу школам, дитячим будинкам, лікарням, військовим. Хобі – яхтинг. Улюблена книжка – ”Гра в бісер” Германа Гессе, страва – риба, приготовлена власноруч. Найбільшу спіймав завдовжки 2,5 метра. Слухає класичну музику. Рингтон на телефоні – ”Місячна соната” Бетховена. Дружина Лілія, 55 років, працює перекладачем, редактором і журналістом. Дочка 29-річна Наталія закінчила Київський авіаційний університет за спеціальністю ”журналістика” і магістратуру Варшавського університету. Живе та працює в Польщі. У 28-річної Ксенії є диплом ”міжнародна тележурналістика”. Має двох онуків – від молодшої дочки. На фото: Леонід Соколов тримає в руках німецьку ляльку. Вона поповнила колекцію  2016 року
Леонід СОКОЛОВ, 58 років, колекціонер, голова правління благодійного фонду ”Серце до серця”. Народився в Києві. Батьки – інженери, працювали у виробничому об’єднанні ім. Сергія Корольова. Закінчив факультет журна­лістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. Працював у РАТАУ, тепер – інформаційне агентство ”Укрінформ”. Має три звання кандидата в майстри спорту: з кульової стрільби, академічної ­греблі, шосейних гонок. Очолює благодійний фонд ”Серце до серця”, який надає допомогу школам, дитячим будинкам, лікарням, військовим. Хобі – яхтинг. Улюблена книжка – ”Гра в бісер” Германа Гессе, страва – риба, приготовлена власноруч. Найбільшу спіймав завдовжки 2,5 метра. Слухає класичну музику. Рингтон на телефоні – ”Місячна соната” Бетховена. Дружина Лілія, 55 років, працює перекладачем, редактором і журналістом. Дочка 29-річна Наталія закінчила Київський авіаційний університет за спеціальністю ”журналістика” і магістратуру Варшавського університету. Живе та працює в Польщі. У 28-річної Ксенії є диплом ”міжнародна тележурналістика”. Має двох онуків – від молодшої дочки. На фото: Леонід Соколов тримає в руках німецьку ляльку. Вона поповнила колекцію 2016 року

Зареєструю світовий рекорд – найбільша приватна колекція порцелянових ляльок. Каталог ще не складав – руки не доходять. Директор Музею літератури дозволила зберігати фігури в запаснику. Ящики займають три кімнати.

Мені цікава будь-яка керамічна лялька. Головне, щоб відчувалася рука автора – у рисах обличчя, мереживі на платтячках, аксесуарах.

Маю багато героїв казок: Попелюшка, Червоний Капелюшок, Снігова Королева, Бармалей, Маленький Мук, вертеп із Пінокіо, Карабасом-Барабасом, П'єро, Мальвіною. Є пупси, кілька наречених, учителька, школярка зроблена наприкінці ХІХ століття. Подарували пару: Гаррі Поттер і Герміона – десь по півметра.

Ляльки є ігрові й колекційні. Другі більш витончені, це – філігранна робота. Намиста й інші аксесуари такі ж, як у людей. Одна лялька – у рожевому пеньюарі. Є зимова серія – у шубах, пальтах, шапках, із муфточками.

Найменша лялечка – 4 сантиметри, найбільша – білява німкеня – 70.

Кожна лялька має характер. У графині за обличчям і поставою відчувається довгий родовід. А є порцелянові хлопці-розбишаки. Одна руда лялька засмучена, по щоці тече сльоза.

Якось на виставку ляльок прийшли третьокласники. У книзі відгуків одна дівчинка залишила два слова кострубатими літерами: "Я балдю".

Маю кілька ляльок із аксесуарами. Коли діти гралися, надягали на своїх улюбленець всілякі прикраси. Як виросли, передали в мою колекцію разом із ними.

Буває, дарують ляльок із відбитою рукою чи ногою. Головне, щоб збереглися риси обличчя і дух епохи. ­Реставрую їх, підшуковую ніжки, ручки.

Порцелянові ляльки почали робити у Франції, у другій половині XVII століття, для дорослих. Прикрашали будинки заможних людей. Перші ляльки демонстрували жіночу моду, їх називали Пандорами. Виготовляли вручну невеликими партіями, дорого продавали. На фабриках порцелянові ляльки почали робити у XIX столітті.

Найдорожчу ляльку виготовив француз Альбер Мерке на ­початку ХХ століття. 2009 року на аукціоні в Атланті її продали за 263 тисячі доларів. Всього лишилося 12 робіт Мерке.

Порцелянові ляльки колекціонували принцеса Діана, Демі Мур, Діна Верні.

  М’яких клоунів із порцеляновими обличчями Леонід Соколов зберігає з рештою ляльок у Музеї літератури
М’яких клоунів із порцеляновими обличчями Леонід Соколов зберігає з рештою ляльок у Музеї літератури

На ціну ляльки впливає, з якого матеріалу зроблена, які має прикраси, якого року виготовлена. Особливо цінуються з оригінальними старовинними туфельками, бо вони часто губилися.

У Німеччині та Франції є художники-модельєри ляль­кового вбрання, спеціалісти, які створюють окремі ­частини тіла. Одяг для ляльки коштує в кілька разів дорожче, ніж для жінки. Бо вимагає кропіткої роботи майстра. Одна справа пошити фартух для дорослого за ­готовою ви­крійкою, інша – зробити його розміром кілька сантиметрів.

За кілька років планую подарувати колекцію якомусь музею.

Є три типи ляльок для колекціонування: антикварні, випущені до 1930, вінтажні – до 1970-го, сучасні. У мене більшість ляльок ХХ століття, але є і ХІХ-го.

Деяким лялькам дають ім'я при виготовленні: Роза, Мадлена. На колекційних ставлять клеймо на шиї з ім'ям.

Важливо відрізняти якісні старовинні ляльки від реставрованих. Якщо на лобі під париком є літера W, лялька повинна мати вії. Якщо їх нема, значить, очі замінені або вії втрачені. Потрібно дивитися на колір обличчя: якщо одна частина відрізняється – тріщину зафарбовували.

Щоб відрізнити антикварну ляльку від підробленої, варто перевірити, чи немає на білизні синтетичного мережива, поліестеру, чи не зроблене волосся із синтетики. Синтетичне волокно, якщо підпалити, оплавиться і стане кулькою, а натуральне розсиплеться і пахнутиме як підпалений папір. Фігурка дитини 1890–1900 років не може бути вбрана у коротке плаття, бо тоді були тільки довгі.

Зараз ви читаєте новину «Одяг для ляльки коштує в кілька разів дорожче, ніж для жінки». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути