Лапландія – регіон на крайній Півночі Європи. Охоплює частину Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії. Його корінні жителі – саами. Їх близько 70 тисяч. Свою батьківщину називають Сапмі.
За площею найбільша частина Лапландії – шведська, її населення – 94 350 людей. Мешканці шведської та фінської не визнають норвезьку й російську частини власне Лапландією. У фінській наприкінці 2008-го було 183 963 жителі. 179 592 рідною вважали фінську і лише 1480 говорили саамськими мовами. 60 відсотків фінських саамів живуть за Полярним колом у області з назвою Рідний саамський край. Мають там культурну та мовну автономію.
Найбільше місто Лапландії – Рованіємі – розташоване у Фінляндії. Населення – понад 60 тисяч, з них 10 тисяч – студенти. За 9 кілометрів від нього є селище Санта-Клауса. Щороку Рованіємі відвідують до півмільйона туристів. Більшість приїжджають узимку, щоб покататися на лижах чи побувати в поселенні Санти
Три останні роки поспіль Новий рік святкували на території оленячої ферми у чумі саамів. Він – дерев'яний, має форму конуса. Зараз чуми почали робити великими, всередині може вміститися 50 осіб.
Саами пригощали нас стравами із оленини й розважали традиційними співами йойк під гру на шаманських барабанах. Йойк не є піснею в традиційному розумінні. Виконується низьким гортанним голосом, не має початку й кінця та складається з кількох слів, що повторюються.
Саами люблять кров'янку. Їдять багато риби. Її в'ялять, смажать, печуть, тушкують, варять. Найцінніші ягоди – жовтуваті плоди морошки, багаті на вітамін С. Із них роблять варення, десерти, додають у соуси. Головне харчування за день – вечеря. Тоді на кухні збирається вся родина і обговорюють події дня.
Традиційний кожух саамів – гакті, подібний до гуцульського сардака. Раніше гакті шили з оленячої шкури. Зараз – із вовни. Комір, рукави й розріз на грудях оздоблюють аплікаціями з тканини. Найпопулярніші кольори – червоний, синій, зелений і білий. Гакті підперізують поясом. Часто саами не вдягають шкарпеток. Замість них набивають взуття дрібною м'якою травою. Вона захищає ноги від холоду й вологи. Коли намокає, міняють траву на суху.
У саамських діалектах сотні синонімів слів "олень" та "сніг". Різні слова "сніг" залежать від його віку, глибини, щільності, твердості
Тепер у Лапландії полярна ніч. За Полярним колом у деяких місцях вона триває шість місяців, а в інших – пару днів. Що північніше, то довше відсутнє сонце. Але завдяки снігу на вулиці не темно. Двічі на добу можна спостерігати багряне небо.
Можете не хвилюватись, що вас обдурять чи вимагатимуть хабара. Але й торгуватись нема сенсу. Якщо ціна встановлена, то оскарженню не підлягає. Це стосується всього: від сувеніра ручної роботи на оленячій фермі до риби на базарі. Неприв'язаний велосипед можна лишити будь-де хоч на цілий день. Дороги добре асфальтовані, транспорту мало. Саами часто їздять по них гірськими велосипедами.
Вважають, що Санта-Клаус цілий рік сидить у місті Рованіємі у своїй резиденції. Фінською Санта-Клаус буде Joulupukki, що означає "різдвяний козел". Бо у Фінляндії на Різдво водили козла, як у нас – козу.
Подружжя майже не підозрюють одне одного у зраді. Жінки, як і чоловіки, мляві й повільні. Якщо назріває сімейний конфлікт, ідуть разом рибалити або паритися в сауні. Це знімає всі непорозуміння.
Сауна – це місце, куди вас запросять, якщо вважають другом. Багато хто будує сауну біля озера, якщо має до нього вихід. Стіни зводять із липи, ялини чи ясена, піч – із червоної цегли, глини і каменів. Зовні місцеві сауни подібні до російських лазень, але парне відділення удвічі менше, щоб швидше прогріти. Сауни є при заводах, школах, готелях і лікарнях. У містах відкриті з раннього ранку до пізнього вечора.
Кілька років тому в новорічну ніч ми їздили автобусом у ліс до так званого "дикого" котеджу на березі озера, за 10 кілометрів від міста Інарі. Лід на озері такий товстий, що просвердлити в ньому невеликий отвір можна тільки за півгодини. Набирали у відра сніг і топили в хатині на вогні. Воду із нього пили й використовували для приготування їжі. Лапландія славиться величезними запасами чистої води. Вода з крана за своїми показниками часто краща за ту, що в пляшках.
Сани для прогулянки запрягають вісьмома лайками. Туристів у них вкривають оленячими шкурами. Пасажир сидить, а візник стоїть позаду. Візок має лише гальма, що врізаються в сніг і здатні зупинити шалений біг собак.
Скеровувати лайок не потрібно – шлях засніженим лісом вони знаходять краще за людей. Якщо їх зупинити надовго, можуть між собою перегризтися. Тоді доводиться міняти собак між упряжками. Це відбувається швидко, як заміна коліс на "Формулі-1".
Саами живуть у іглу – сніговій землянці. Щоб збудувати іглу, беруть лопати, насипають посеред поля чи лісу купу снігу. Добре утрамбовують її. У кучугурі треба вирити порожнину. Хтось один залазить усередину і продовжує збільшувати "кімнату", щоб вхід був нижчий за рівень підлоги. Аби іглу не завалилося, ззовні в сніг встромляють гілки. Той, хто риє зсередини, доходить до патичка й зупиняється. Хай би який був мороз, в іглу температура завжди близько нуля.
Найнебезпечніша тварина – північний олень. Через нього стається багато аварій на дорогах. Хоч диких оленів не лишилось, кожен комусь належить. Ножем на вуха їм наносять мітку. Саами-оленеводи кажуть, що бачать мітки з відстані 20 метрів. Звичайна людина не помітить тавро під шерстю, навіть коли стоятиме поряд. Тварин зганяють на ферму двічі на рік, щоб порахувати. Решту часу олені ходять стадами по лісах, випорпуючи лишайник з-під снігу.
У саамських діалектах сотні синонімів слів "олень" та "сніг". Коли кажуть про оленя, враховують колір і текстуру хутра, розмір, форму ріг, в упряжі чи без. Різні слова "сніг" залежать від його віку, глибини, щільності, твердості. Саами охоче впускають у дім, якщо гість розмовляє їхньою рідною мовою. Знання мови для них важливіше, ніж кровні зв'язки.
Медпункти, поліклініки та аптеки є скрізь. До лікарні за потреби евакуюють на гелікоптері. Та якщо приїхали сюди здоровими, то й не захворієте, – за низької температури віруси не виживають. А з такою малою густотою населення – не розмножуються.
У супи додають молоко чи сир
– Лапландці цінують у кухні простоту та натуральний смак, тому спецій не використовують. У ресторанах пропонують великий вибір рибних та м'ясних страв, – каже 28-річна київська перекладачка Наталія Приймаченко, яка влітку їздила до фінської Лапландії. – Рибу солять, коптять, варять, запікають і тушкують. Туристам радять спробувати "грааві кірьелохі" – райдужну форель, запечену у власному соку, "росолі" – салат з оселедців, "меті" – ікру, тушковану з цибулею і сметаною, та "майтокалакейто" – тушковану в молоці рибу.
Традиційні м'ясні страви готують з оленини. Печеню подають із картопляним пюре, лисичками, цибулею-пореєм і брусничним варенням. На гарнір пропонують картопляне пюре та "каалівелі" – капустяну кашу. Для її приготування використовують капусту, перлову крупу, моркву й молоко.
Супи в Лапландії готують лише на свята. Додають у них молоко, сметану чи сир. Подають з "калакуко" – пирогом із прісного житнього тіста з начинкою з риби та сала.
З молочних продуктів популярні сири, кисляк і "віілі" – кисло-солодкий молочний продукт. Варто спробувати лапландський "скрипучий сир". Його назвали так, бо рипить на зубах. Їдять із желе з морошки і запивають гарячою кавою.
На десерт подають ягоди, дріжджові булочки "пула" та киселі. Популярні місцеві ягідні лікери з бруслини, морошки, журавлини, ожини. З ягід роблять ігристі вина – "Кавльєрі" та "Еліссі".
текст: Світлана КОРЖЕНКО
5 
35413
Коментарі