За все в житті платимо. Зроблене навіть у несвідомому віці дає відкат у майбутньому.
Доки не розумієш, для чого живеш, легко скотитися до дурниці, а вибратися – важко.
Добро завжди перемагає зло. Це треба помітити. Іноді здається, що все погано, все скінчилося, все пропало. Але воно залежить від точки, з якої дивишся.
Під час Майдану, коли загинули люди, моє життя розбилося на друзки. Первісне зло знову вилізло. Небесна сотня – це наша жертва, щоб ми стали на новий рівень. Із Майдану маємо винести, що головне – це правда. Вона цінніша за будь-що.
Казка важливіша за гроші, за інформацію. Це – міф, що творить наші думки про всесвіт.
Життя – це передання досвіду дітям. Так частинка нас іде в майбутнє.
Брехня – коли думаєш одне, а говориш інше. Боїшся сказати правду. Правда завжди одна, а брехні багато. Здається, збрехав і щось отримав, а насправді – втратив. Через роки розумієш: якби сказав правду, було б краще.
Кохання – це коли хочеться робити щось добре, не отримуючи нічого у відповідь. Кохання добре в будь-якому віці й у будь-який час. Воно живе десь у грудях. Пахне пряним, солодким.
Кохання минає. Але добре, що було. Подякуй йому й пам'ятай. Воно все одно в душі залишається. Згадуватимеш його на старості, перед смертю. Погано, коли його зовсім не було.
Мудрість не може бути багатослівною. Все просто: це добре, а це – погано. Якщо розумієш різницю – стаєш мудрим.
Раніше гадав на картах. Перестав, коли зрозумів, що збувається.
У мене є казки, що не розказую. Вони жорстокі.
Був у Львові в жидівській кнайпі. Там є фішка, коли торгуються з відвідувачами. Із того зробив шоу. Всі сміються, а мій малий почав плакати. Кажу: синку, ти чого? А він: з тата всі сміються. Кажу: синку, треба дякувати й радіти тому. Заставити людей ненавидіти легко. А розсмішити – це великий труд.
І в бізнесі, і мистецтві потрібно творити.
Удома з родиною я такий, як є. Це щастя – не придурюватися.
Люблю поїсти. Хотів би далі жерти те, що хочу. Та слідкую вже за цим, бо хочу не наїдати пузо, а зменшувати.
Бувають хандра й депресія. Збираю себе докупи під час виступів і спілкування з дітьми.
Називаю все своїми іменами. Падлюка є падлюка. Її треба вбивати, чавити, знищувати. Тільки тоді переможемо.
Раз совість є, повинна мучити. Інакше вона не працює.
Соромно, що мало часу провів із батьком.
Остання безглузда річ, яку робив: пробував переконати москалів, що ми, українці, маємо право бути собою.
Чоловік може пустити сльозу, коли ніхто не бачить. А краще взяти автомата й убити ворога.
Дружина Лірником називає. Ми з нею сваримося іноді, але миримося. Мені поталанило. Те, що мені любо, те й їй.
Маю, як і кожен, скелети в шафі. Безсовісна людина про них забуває, а совісна – із собою тягає. Вони душу лікують. Згадуєш: я так зробив, більше не буду.
Можу вдарити, якщо воно – скотина. От ті, що кричать "Расія, референдум!". У всі віки це лікувалося просто: по пиці дав – і минуло.
Востаннє бився на Майдані. Ходив туди, іноді дуже страшно було. Для того чоловік і мусить жити, щоб переборювати страх.
Часто потрапляю в небезпечні ситуації, але Бог веде й рятує. Надіюся на нього.
Як жити далі? Треба оглядатися на те, що батьки вчили. А воно саме вивезе.
Один раз було, коли публіка не сприйняла казку. Виступав перед багатіями. Благодійний фонд збирав гроші для дітей. Я відчував це несприйняття фізично, аж біль був. Бо вони навіть мови української не розуміли. Добив свій виступ до кінця. Мусив, бо дітям потрібні були гроші.
Часто приходять люди, які хочуть використати відомість, упізнаваність для власної промоції. Я перериваю це спілкування і посилаю на хер.
Бог дав нам часточку своєї суті, щоб ми могли творити. Якщо просиш гроші, то отримуєш гроші, а коли твориш – отримуєш весь світ.
Гроші – це засіб щось зробити.
Приїхав із Мурманська на фестиваль "Срібна підкова". У перший день там виступав гурт "Вій". Побачив на сцені дівчину-барабанщицю. Спитав, хто це. Кажуть: Леся Добрийвечір. Кажу: ні, це моя дружина. Закохався з першого погляду. Познайомився. Приїхав до Києва і сказав: все, ти – моя дружина. Відтоді живемо разом. Жодної секунди не пошкодував.
Люди у шлюбі починають думати однаково. Я починаю фразу – вона закінчує. Без неї якось сумно й нічого робити не хочеться. Як довго не бачимося – місця не нагрію.
Чоловік стає головним у сім'ї, коли від рішення залежить майбутнє. Моя жінка бере гору, коли знаю: від цього особливо нічого не зміниться.
Чоловік не має свої проблеми перевішувати на сім'ю. Поділитися можна, а вирішувати треба самому.
Якщо ти – українець, то й дитина твоя українцем буде. Можеш говорити російською, англійською, дивитися іноземні серіали, але воно все одно вистрілить. Це на генетичному рівні.
Про любов багато розказую в казках. Вона – в основі всього.
Чоловік повинен забезпечувати родину і встановлювати правила гри. Жінка не має роздмухувати те, що не варто уваги. Сказала – й забула.
Щоб не набридати одне одному, треба читати, смачно готувати, збирати гриби, подорожувати, розказувати бувальщини всякі, пивка випити – воно й веселіше.
Розказую казки лише українською. Пробував англійською й фінською – не виходить. Треба, щоб казка текла з тебе.
Мрію викупити будинок в Умані, де народився. Мені там було добре. Зараз там живуть інші люди. Іноді приходжу, розмовляю з ними.
Поважай батька і матір, тоді тебе діти поважатимуть.
У казках пишу про людей, яких зустрічаю в житті. Москаль відрізняється тим, що не думає про інших, не хоче розуміти інших. Це – не національність, а стан душі.
Матюкаюся, бо іноді душа просить. Навчився досконально, коли працював докером у порту. Можна послати й не образити, вишукано. Це дає українська мова.
Казку про Януковича і яйце розказав та й забув. А вони не забули. Закрили мою передачу на телебаченні.
У Росії було важко. Мав відчуття, що б'юся як риба об лід.
Щоб діти знали мову, з ними треба говорити. Як мінімум годину на день. Про що завгодно.
3 
35413
Коментарі