ВСІ ОБГОВОРЮЮТЬ ПОЛІТИЧНЕ МАЙБУТНЄ НАДІЇ САВЧЕНКО. АЛЕ ЗНАЧНО ВАЖЛИВІШЕ ЗАМИСЛИТИСЯ, ЧОМУ ПУТІН ЗВІЛЬНИВ УКРАЇНСЬКУ ПОЛОНЯНКУ
У ХАРКІВСЬКИХ УГОДАХ 2010 РОКУ КРЕМЛЬ ЦІКАВИЛО НЕ ПРОСТО ЗБЕРЕЖЕННЯ ОСНОВНИХ БАЗ ЧОРНОМОРСЬКОГО ФЛОТУ РФ НА ТЕРИТОРІЇ КРИМУ ЧИ ПІДПИСАННЯ ТРИВАЛОГО КОНТРАКТУ НА ПОСТАЧАННЯ ГАЗУ ДО УКРАЇНИ. Вже тоді йшлося про значно вищу мету. Тривала методична підготовка до анексії півострова й повного політичного упокорення України.
8 грудня 2004 року Верховна Рада з подачі Медведчука ухвалила так звану конституційну реформу. Це було не так компромісне урізання повноважень майбутнього президента Ющенка – щоб заспокоїти еліти, які орієнтувалися на перемогу Януковича. То була інституційна диверсія проти України. Її завдання: започаткувати управлінський хаос і нескінченну війну повноважень між центрами влади. Як наслідок – п'ятиріччя помаранчевої руїни, ренесанс Партії регіонів і повернення Януковича, Харківські угоди, свідоме руйнування обороноздатності України, анексія Криму, збройне вторгнення Росії на Донбас і – перетягування владного канату по сьогодні.
Російська імперська машина рухається стратегіями – попри кремлівське самодурство. Трапляються помилки і збої, але далекосяжні плани домінують над мимовільними рішеннями.
Путін погодився видати Надію Савченко. Це була хороша і несподівана новина. Та навряд чи господарю Кремля стало шкода її або раптом захотілося визволити Єрофєєва з Александровим. Диктатора, який спричиняє загибель і страждання мільйонам людей, неможливо розчулити. Двоє ув'язнених в Україні ГРУшників усе, що могли, розповіли. Тож забирати їх на батьківщину ціною видачі легендарної Савченко не було жодного сенсу. Не для того Кремль розкручував бренд української бранки. Тамтешньому керівництву було важливо наростити "ціну" Надії, аби згодом виміняти її на щось дуже вартісне.
Версія, що Кремль відпустив Савченко через переляк чи під тиском санкцій, непереконлива.
Євросоюз обіцяє продовжити санкції проти Росії ще на шість місяців. Але в ЄС скаржаться, що втомилися від них і сподіваються на їхнє скасування наприкінці року.
Основні геополітичні гравці, які взялися тиснути на Путіна, перебувають не в найкращій формі. Канцлер Меркель помітно згасла після фіаско з мігрантами. У Німеччині та ЄС ще довго перетравлюватимуть його наслідки. Через півроку після терористичних атак ісламістів у Парижі непопулярний президент Олланд потерпає від наступу з боку французьких профспілок. Протести проти трудової реформи уряду переросли у блокування роботи нафтобаз і навіть страйки на АЕС. Профспілки обіцяють перешкоджати проведенню Євро-2016.
Найслабшого президента США у листопаді може замінити Трамп, який встиг наробити чимало приємних для Путіна заяв. Про м'якість Обами в українських питаннях промовисто свідчить такий факт. Кілька місяців тому у США були категорично проти прем'єра Гройсмана. Однак Вашингтон відступив під Порошенковою наполегливістю. У спілкуванні з Кремлем нинішній господар Білого дому здогадно ще поступливіший.
Російські спецслужби розігрують комбінації своїми маріонетками у західній політичній еліті. Масштаб впливу КДБ-ФСБ у Європі і навіть у США – вражає.
Нині на Заході не ті часи й не ті лідери, щоб спілкуватися з Путіним мовою ультиматумів. Видерти в нього Надію могли не погрозами, а якоюсь вагомою домовленістю. Звільнення Савченко у ній – переломний момент. Але в чому ширший задум?
ПІДКАЗКУ СЛІД ШУКАТИ У ЗАЯВАХ УЧАСНИКІВ ПЕРЕГОВОРНОГО ПРОЦЕСУ ПРО ВРЕГУЛЮВАННЯ СИТУАЦІЇ НА ДОНБАСІ. Після звільнення Надії Савченко з Берліна, Києва і Москви пролунали синхронні заклики до швидкого врегулювання конфлікту мирним шляхом. Від прес-секретаря російського президента і від Путіна з перервою в один день було надіслано чіткий сигнал – Москва вітатиме повернення Донбасу до України. Заяви із Заходу, з Донбасу, з адміністрації Петра Порошенка мали один знаменник: усе повинно відбутися відповідно до сумлінного виконання Мінських домовленостей.
Обмін Надії на російських ГРУшників – це прелюдія до другої спроби запуску "мінського" сценарію. Ймовірно, принципової згоди про це досягли під час нічної розмови нормандської четвірки 24 травня. Друге життя зачахлого "Мінська" мало розпочатися із сильного імпульсу. Ним стало звільнення Савченко.
Несподіване рішення Путіна має підняти в Україні авторитет Мінських домовленостей і їхнього головного популяризатора – Порошенка. Недаремно ж Надія повернулася в Україну 25 травня – у день другої річниці перемоги Петра Олексійовича на президентських виборах.
На брифінгу із Савченко він, як годиться, наголосив на особливому значенні Мінських домовленостей у звільненні української бранки. Це явна закладка на перспективу. На будь-яке обурення постійними обстрілами на Донбасі тепер буде аргумент: але ж Путін звільнив Савченко! Це, бачите, була колосальна поступка Кремля і декларація його намірів до врегулювання конфлікту. Можливо, додому періодично повертатимуть й інших утримуваних у Росії українців або відновиться обмін військовополоненими. Казатимуть: раз агресор якось почав виконувати Мінські домовленості, значить ця переговорна платформа працює. Ми ж повинні виконувати свої зобов'язання, щоб бува не втратити наданого нам шансу.
У ТЕКСТІ "КОМПЛЕКСУ ЗАХОДІВ ЩОДО ВИКОНАННЯ МІНСЬКИХ УГОД" СКАЗАНО: АМНІСТІЯ, ВИБОРИ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ, ЗАКОН ПРО ОСОБЛИВИЙ СТАТУС, ВІДПОВІДНІ ЗМІНИ ДО КОНСТИТУЦІЇ. Ну і звісно ж відбудова Донбасу, обрання депутатів до Верховної Ради від нині окупованих мажоритарних округів, вільне пересування по Україні усіх "громадян" так званих ДНР і ЛНР і багато інших "приємностей".
Впровадження цього плану викличе суспільне невдоволення. Мінські домовленості схвалює заледве чверть українців – за найкращих розрахунків. Більше половини не сприймають ні домовленостей, ні повернення окупованих територій на таких умовах. Це справедлива і адекватна реакція суспільства, бо "Мінський документ" не розв'яже проблеми російської агресії, адже вона має не лише збройний вимір. Результатом цих домовленостей, у кращому випадку, стане демілітаризація агресії. Через повернення до України такого Донбасу на особливих умовах Росія отримає додаткові можливості для нищення нашого суверенітету, економічного знесилення, постійної політичної дестабілізації та вирішального впливу на зовнішньополітичний курс України. І головне – відповідно до логіки "мінського алгоритму" на Донбасі відбувається внутрішньополітичний конфлікт, а не збройне вторгнення Російської Федерації. Спосіб владнання ситуації матиме не лише політичні наслідки, а й слугуватиме основою для правової позиції надалі. Ми не зможемо вимагати від агресора відшкодування збитків, якщо це був наш внутрішній конфлікт.
Путін продовжить застосовувати "силову дипломатію" – обстріли українських позицій – лише тому, що бачить налаштованість президента Порошенка на виконання Мінських домовленостей. Нас заганяють у вузький коридор рішень. З одного боку, заяви Москви і західних партнерів: "забирайте назад Донбас на особливих, а фактично російських умовах", з другого – "силова дипломатія" Кремля на фронті. Україну змушують поспішати.
У таких обставинах необхідно шукати вихід із "мінської" пастки, й не дати Росії можливості занапастити Україну через Донбас. Нам треба зняти з порядку денного питання швидкого повернення регіону й оголосити його тимчасово окупованим – на рівні з Кримом. Звільнення півострова і захоплених районів Донецької та Луганської областей має обговорюватися одним пакетом. Важливо виграти час і зміцнитися. Якнайскоріше повернення окупованих територій не може бути самоціллю, бо можемо втратити все.
Спротив Мінським домовленостям потребує об'єднання державницьких сил. Надія Савченко мала б стати одним із головних рушіїв цього процесу.
5 
35413
Коментарі
2