КРЕМЛЬ НЕ ХОЧЕ ВТРАЧАТИ ЧЕЧНЮ, АЛЕ Й УТРИМУВАТИ ЇЇ РЕСУРСІВ НЕМА, – КАЖЕ РОСІЙСЬКИЙ ПОЛІТИК КОСТЯНТИН БОРОВИЙ
Російський рубль девальвував за два роки з 36 до 74 за долар. Як живеться росіянам?
– Найпотужніший агітаційний плакат – це цінники. Вони швидко змінюються. Близько 50 відсотків людей живуть нижче рівня бідності, за деякими оцінками. А ще два роки тому, до Криму, ситуація була значно краща. Потім різко все почало змінюватися. Санкції, падіння цін на енергоносії, відсутність малого бізнесу, корупція.
Але навіть якби санкцій не було, справи все одно ішли б униз. Економіка – дуже монополізована, її неефективність блискавично зростає. Наприклад, державне підприємство виробляє ліки й начебто заміщає імпорт. Однак якість продукції низька – через відсутність конкуренції, а ціна – висока. Монополісти починають вимагати від держави не лише інвестицій, а й компенсацію вартості. Кажуть: ми вирішуємо соціальну задачу, нам треба ще грошей, щоб ці ліки коштували не 2 тисячі, а 200 рублів.
Держава йде назустріч – і підприємства майже припиняють платити податки. Страждає бюджет. Тому ідея імпортозаміщення, тобто існування в неконкурентному середовищі – вбивча для економіки. Програма економічної і політичної ізоляції призводить до бідності: спершу держави, а потім – громадян.
Люди відчули погіршення життя?
– Звісно. Але в Росії дуже сильна пропаганда. Кримнаш, Сиріянаш, Чечнянаш – переважає мобілізаційна психологія. Подібна тріскотня була за Радянського Союзу. Щодня по телевізору розповідали, що життя покращується, партія і уряд усі проблеми вирішують і залишилося зовсім недовго до перемоги над американським імперіалізмом. А також постійно звітували про фіктивні успіхи: на Кубі, в Африці, у Південній Америці, Азії.
Бозна-де, тільки не в Росії.
– Це оборонна психологія як спосіб залякати людей. Наприклад, Україною, де "до влади прийшли фашисти, які загрожують Росії і завтра розпочнуть наступ".
Коли росіяни перестануть вірити такій відвертій брехні?
– Паралельно працюють механізми примусу – спецслужби, репресивний апарат. Приміром, позавчора засудили матір двох дітей за лайк у соцмережі. Прокуратура цікавиться блогерами. Тому люди бояться і демонструють лояльність до влади.
Навіщо Путіну агресивна політика? Спершу Грузія, далі – Україна, Сирія. При цьому справи в самій Росії – кепські.
– У Путіна єдина мета – утриматися при владі будь-якою ціною. Ця задача вирішується різними інструментами – через страх, оборонну психологію, мобілізаційну модель ставлення до влади й держави. Головний фактор – вороги і війна. За таких умов легко пояснити: жити погано не тому, що влада не в змозі управляти економікою і всюди страшенна корупція. А тому, що всі ненавидять Росію, її незалежну політику, ми у стані протистояння з рештою світу.
Обговорювати тему Криму в Росії зараз майже заборонено. Якось на радіостанції мені висунули умову – про півострів не говорити ні в позитивному, ні в негативному сенсі. Цієї теми нема.
А так помпезно святкували "возз'єднання територій".
– Пропагандистське забезпечення дуже тонко налаштоване. Цим займаються професійні групи журналістів та спецслужб. От тривали мітинги далекобійників через підвищення тарифів. Замовчувати цю проблему не можна було, тому змістили увагу на інші. Або ж висвітлювали так, щоб сприйняли її інакше, ніж насправді.
Багато хто каже, що Путін – тактик, а не стратег.
– Так, він вирішує тактичні задачі на короткий відрізок часу. От Сирія мала б відволікти увагу від невдач в Україні. Виходить піраміда, бо згодом набираються кілька задач, з якими треба впоратися. Або йти із Сирії, або занурюватися із широкомасштабною наземною операцією. Розуму не робити цього у Кремля поки що вистачає.
Але для Путіна важливо було створити умови для нового рівня відносин із Заходом. Зараз він щасливий, що тактично вдалося домовитися з американцями про припинення вогню у Сирії. Але війна триватиме. Це просто – тактична хитрість.
Якщо росіяни йдуть із Сирії, то яка країна наступна?
–?Путін – погано передбачуваний. Психологічно він – істерик і параноїк. Дехто говорить про Лівію. Можлива активізація воєнних дій в Україні.
Ширяться чутки про угруповання у Кремлі.
– Їх там чимало. Є кілька партій силовиків: Федеральна служба охорони, Рада безпеки, ФСБ. Є низка економічних груп. Є Генпрокуратура, що вирішує свої задачі. Є Слідчий комітет. Вони контролюють певні галузі економіки. Майже всі пов'язані з газом та нафтою, якісь – із металом.
Усі ці групи конкурують за вплив на центр прийняття рішень – на Путіна. Зливають одна на одну інформацію – навіть через опозицію.
Путін справді все вирішує?
– Поруч із ним є дуже невелика група.
Хто належить до неї?
– Там же дуже динамічний процес – хтось відходить, інший наближається. Колись Ігор Сєчин (президент державної компанії "Роснефть". – Країна) був найближчим соратником Путіна. Але приймав неефективні рішення, у яких мав особисту зацікавленість. Тому його відсторонили.
У якийсь момент наближалися члени кооперативу "Озеро" (соратники Путіна часів його діяльності в Санкт-Петербурзі, нині найбагатші російські олігархи: Володимир Якунін, Юрій Ковальчук, Микола Шамалов, Віктор Мячин, Андрій та Сергій Фурсенки, Володимир Смирнов. – Країна).
Що буде з Чечнею?
– Президент республіки Рамзан Кадиров своїм головним досягненням вважає припинення воєнних дій. Але він порушив досить демократичну структуру чеченського суспільства, засновану на тейпах (одиниця організації вайнахських народів. – Країна). Люди миряться з цим, доки з Москви йдуть гроші. А якщо фінансування припиниться? Тоді не буде сенсу існування Рамзана. Найближчим часом він матиме серйозні проблеми. Ідеться про місяці.
Кадиров утече?
– Не знаю. Путін не хоче втрачати Чечню. Але й утримувати – ресурсів нема. Хтозна, що вибере. У будь-якому випадку там активізується опозиція, загостряться внутрішні конфлікти. Скоріше за все, влітку.
Путін вирішуватиме тактичну задачу. Тобто ізолює Чечню силовими методами. Умовно обнесе колючим дротом усю її територію. Щоб вони там, не без участі російських військ, вирішували свої проблеми.
На президентських виборах 2018 року Путін зможе стати іншим?
– У Росії нема виборів – ні президентських, ні парламентських. Буде хіба що імітація. Або Путіна оголосять монархом чи імператором. Є багато божевільних, напівбожевільних і реалістичних варіантів.
Спадкоємця не буде, бо Володимир Володимирович нікому не довіряє, навіть найближчому оточенню. Розуміє: спадкоємець одразу звалить усю вину на нього і все закінчиться трибуналом. Цих вовчат Путін знає добре. Бачить, як вони одне з одним поводяться, знищують без жалю. Відчуває, що все це може обернутися проти нього. Це вже боротьба не на життя, а на смерть.
Тобто будь-яке рішення Путіна – лишитися у владі чи піти – згубне для нього?
– Колись йому вдалося передати владу Дмитрові Медведєву – без втрати контролю над ситуацією. Але зараз це робити небезпечно: навколо Медведєва сконцентровані ліберали, й Путін боїться зради. Він менше їздить у Кремль. Кажуть, навколо його резиденції знесли величезну лісову територію, щоб могла прострілюватися.
7 
35413
Коментарі