"Наприкінці моєї п'єси персонаж бачить сон, що до Києва перенесли столицю Євросоюзу"

ЖАХІТТЯ ДЕБАЛЬЦЕВОГО ПОВИННІ НАРЕШТІ РОЗБУДИТИ ЄВРОПУ. НА ЗАХОДІ З'ЯВИЛОСЯ ВІДЧУТТЯ, ЩО ПУТІН ПРОСТО НАПЛЮВАВ ЇМ У ДУШУ. АЛЕ ЯКЩО ЄВРОПА ЦЕ ПРОКОВТНЕ, ТО НАДОВГО ВТРАТИТЬ БУДЬ-ЯКИЙ МОРАЛЬНИЙ АВТОРИТЕТ І ПРЕТЕНЗІЇ НА БУДЬ-ЯКЕ ЛІДЕРСТВО, – КАЖЕ БЕРНАР-АНРІ ЛЕВІ, ФРАНЦУЗЬКИЙ ФІЛОСОФ, ДРАМАТУРГ І ЖУРНАЛІСТ

Як сприйняли французи вашу виставу "Готель Європа"?

– П'єса присвячена Європі, яка зраджує власні цінності. 20 років тому зрадила їх у Сараєві. Боюсь, зараз вона повторює це в Києві. Реакція Європи на агресію щодо України була запізніла, розрізнена й недостатня. Згадую, як у сумні та славетні дні на Майдані українці довго чекали ясної підтримки від Європи. Не всі країни перебувають на одних і тих же хвилях. Деякі усвідомили весь масштаб загрози для себе. Передусім Польща, країни Балтії та Франція. А є й ті, які вважають, що потрібно повернутися до звичайного бізнесу з Путіним. Це заважає говорити про єдиний спільний шлях. У сфері санкцій ми могли би піти далі.

Україна має перед собою ворога, який перебирає на себе спадок європейського фашизму. Путін у своїх промовах вертається до найгірших представників царизму в історії Росії. Наприклад, до Миколи І, який розстріляв декабристів. Путін ностальгує за сталінською добою. Звертається до першоджерел слов'янофільства в найгіршому його варіанті. Путінізм – це фашизм. Європа повинна підтримати Україну, якщо хоче залишитися вірною своїй антифашистській пам'яті.

Написав текст п'єси рік тому під час подій на Майдані. Спочатку показав виставу в Сараєві. Потім – у Венеції та Одесі. І тільки опісля – в Парижі. Друзі Путіна у Франції – крайні праві та крайні ліві – вороже сприйняли цей текст. Друзі демократії та України – ті, хто розуміє, що битва там триває за Європу, – дуже схвально. Їх було більше.

Виставу бачив і колишній французький президент Ніколя Саркозі, але не зміг зрозуміти її посилу.

–?Саркозі нещодавно зробив заяву, яка виправдовує політику Путіна на Донбасі – в ім'я, так би мовити, захисту російськомовної меншості. При цьому наводить порівняння між сходом України та Косовом. Сказав: "Ті міркування, згідно з якими ми дозволили відокремлення Косова від Сербії, повинні також превалювати і сьогодні, коли бачимо бажання Донбасу відокремитися від України".

Але Саркозі, напевно, не зрозумів, що Україна не є Сербією часів Мілошевича. Народ має абсолютне право відокремитися від тоталітарної держави, коли вона погрожує населенню і вбиває його, як це було в Косові. Сербія була диктатурою, де косоварів убивали. Україна – це демократія. Жоден житель Донецька, Краматорська чи Луганська не може поскаржитися на те, що його пригноблювали. Донбас – не Косово, а Україна – не Сербія. У моїй п'єсі йдеться про цей гріховний хід думок.

Який найбільший гріх Європи перед Україною з початку російської агресії?

– Треба було від самого початку агресії заблокувати Путіна. Такі люди розуміють тільки мову сили. Путін сильний нашою слабкістю. Його сила у військовій слабкості України та моральній слабкості Європи. Слід було одразу забезпечити мілітарну силу України й показати, що Європа сильна морально.

Ми ж зробили Путіна сильним. Але він насправді не такий. Путін – це, як казали китайці, паперовий лев, або Колос на глиняних ногах. В умовах глобалізованої економіки така величезна країна, як Росія, не зможе довго існувати в ізольованому стані.

 

Настав час ізолювати режим Путіна на міжнародній арені. Через Україну загроза від нього спрямована на всю Європу. Якщо Європа не хоче бути лише готелем, таким собі тимчасовим притулком, де в певний час поєднуються ті чи інші інтереси, потрібно дати потужну політичну відповідь на все, що відбувається. І діяти треба дуже швидко.

І надати нарешті летальне озброєння українській армії?

– Найкраще було б завадити Путіну постачати зброю сепаратистам. Якщо ми не здатні це забезпечити чи не маємо достатньо волі, то треба надати Україні зброю. Країни, які цього не захочуть або не зможуть, принаймні мусять не відговорювати інших від такого кроку.

Український народ перебуває в небезпеці. При цьому не має достатньо потужностей, щоб дати гідну відсіч. Не можна миритися з нерівним співвідношенням сил, що зв'язують руки Порошенку, водночас залишаючи вільне поле для маневру Путіну. Не можна миритися з тим, що трапилося в Дебальцевому.

Політика й війна діють за певним законом. Найкращий спосіб припинити війну – врівноважити антагоністів. Він жахливий, але це закон. Рівновага жахіття або рівновага сил – це правильний спосіб відновити мир. Якби українська армія була краще озброєна, з війною на Донбасі давно було б покінчено. Отже, Захід має два виходи: або в нас є воля і засіб зупинити Путіна, або ми повинні врівноважити сили. Партія ще не зіграна. Поразка в Дебальцевому – лише одна битва. Україна програла її, але не програла війну.

Можна зрозуміти стриманість Берліна щодо певних прохань з боку Києва. Але потрібно, щоб Німеччина також зрозуміла: якщо в Європі є країна, що має особ­ливу історичну відповідальність перед Україною, то це вона. Росія має величезний моральний обов'язок – за Голодомор, Німеччина – за Бабин Яр. І цей моральний борг повинна віддати сповна.

У Франції ж дуже швидко зрозуміли, хто такий Путін.

А позиція того ж Саркозі? А щораз більша підтримка французами "Національного фронту" Марін Ле Пен, яка не приховує симпатій до Путіна?

– Ніколя Саркозі зробив політичну помилку. Аргументу, що Росія присутня всюди, де розмовляють російською, не можна казати в Європі. Бо це був аргумент Німеччини наприкінці 1930-х. Гітлер говорив: "Німеччина там, де розмовляють німецькою". Саркозі не мав такого озвучувати навіть з огляду на свій електорат – адже його політсила проголошує себе правонаступницею Шарля де Ґолля.

"Національний фронт" Марі Ле Пен – вже інша історія. Це потужна сила, за якою стоять 25–30 відсотків виборців. Її фінансує Путін. Ле Пен та її партія підтримує його. У моїй п'єсі є епізод, де персонаж уявляє собі такий нібито роман, бізнес-кохання між Марі Ле Пен і Путіним. Але це момент марення персонажа. Хоч не цілком абсурдний. Путін би дуже підійшов Марі як чоловік. А мадам Ле Пен повинен подобатися Путін.

Що діється з французами, якщо так багато їх симпатизують крайнім правим?

– Справи у Франції йдуть кепсько. Можливо, навіть гірше, ніж в Україні. Економічно вона почувається краще, але щодо моралі – я не впевнений. Українські крайні праві значно менше набирають на виборах, ніж у Франції.

Це криза цінностей у Європі, її занепад?

– Так, це криза цінностей і європейської волі. Саме тому Україна є такою важливою для неї. Перефразовуючи Маркса: "Україна – це душа для бездушної Європи і розум для Європи без розуму". Тому Євромайдан має тут таке величезне значення. Наприкінці моєї п'єси персонаж бачить сон, що до Києва перенесли столицю Євросоюзу. Європейський дух українців – це вакцина для європейців. Всім європейським націям потрібно вприснути трохи ін'єкції Майдану. Про це кінцівка моєї п'єси.

Торік люди гинули на Майдані під прапорами Євросоюзу. Доти під ними ще ніхто не гинув. Чи нинішнє ЄС варте смерті під його прапором?

– Це одна з фраз моєї п'єси з приводу Небесної сотні. Молоді люди гинуть, тримаючи в руках прапор ЄС, захищаючи його собою. Чи заслуговують ці цінності, щоб за них вмирати, – не можу на це відповісти. Але ті, хто загинув, вважали, що так.

Не думаю, що на Майдані вмирали за ЄС чи за єврокомісарів. Загинули за цінності, які Європа вважає, що їх втілює, але насправді яким вона все менш вірна.

І наступає на старі граблі. Досвід умиро­творення Гітлера наприкінці 1930-х її нічого не навчив? Невже геть не має інстинкту само­збереження? Адже після України війна може прийти на її поріг – до тих же країн Балтії.

– Скажу жахливу річ: Європа ніколи по-справжньому не захищала своїх цінностей, навіть коли їм загрожувало зникнення. Вона не захищала їх під час геноциду вірмен (в Османській імперії 1915 року. – "Країна"), під час громадянської війни в Іспанії, під час аншлюсу Австрії 1938-го. Погодилася з тим, щоб Європу розділили навпіл після Ялтинської конференції 1945-го. Ледь-ледь спромоглася щось сказати кутиками уст на захист польської "Солідарності" на початку 1980-х. Дозволила вмирати жителям Сараєва і Сребрениці під час війни в Боснії в 1990-х.

Європа має прекрасні цінності, величезну цивілізацію, але не вміє їх захищати. Завжди запізнюється з цим, довго вагається. Повинна опинитися на краю самої прірви, перш ніж опанувати себе й почати щось робити. Це жахливо, але на це вона запрограмована. Зараз Європа має знати, що її вбивають в Україні.

Скандал і жахіття Дебальцевого повинні нарешті розбудити Європу. Уся світова преса вийшла з першими шпальтами про Дебальцеве. На Заході з'явилось відчуття, що Путін просто наплював їм у душу. Те, що відбувалося в Дебальцевому, ледь висохло чорнило на угодах у Мінську, – приголомшливо. Це вже занадто. Але якщо Європа це проковтне, то надовго втратить будь-який моральний авторитет. І претензії на будь-яке лідерство.

Європа так боїться Путіна?

– Вона недостатньо його боїться. Не зрозуміла, що стратегічний проект Путіна – послабити, деморалізувати європейські країни, зруйнувати їхню структуру. Саме для цього я написав свою п'єсу. Вона призначена не для українців. Українці вже все це знають. А європейці ще недостатньо усвідомлюють.

×