Майдан еліту позавчорашнього дня замінив учорашньою – стверджує політолог Вадим Карасьов
Чого хоче Путін?
– Він оголосив війну підсумку холодної війни. Путін 15 років при владі й дійшов висновку, що Росія її не програла, як вважає Захід. Тому не повинна бути молодшим партнером, як це було протягом тривалого часу. Хоче – разом із Заходом і Китаєм – стати одним із ключових учасників нового світового порядку.
Події в Україні – Майдан, постреволюційна ситуація – це привід для Москви повернутися у велику гру. Позначити червону лінію, за яку Захід не повинен переступати.
Де ця лінія?
– Це "русский мир". Він там, де російська мова, так звана Новоросія. Росіяни називають це Південним Сходом. А в Заходу є інша червона лінія. Це – не дати втручатися у внутрішні справи України, у наш вибір. Тому на території України зійшовся "русский мир" і західний світ, європейські цінності. Зараз формується не тільки наша доля, а й межі "русского мира".
В імперій немає кордонів, є краї, все розмите. А національна держава – це відсутність внутрішніх і наявність зовнішніх кордонів. Під час війни в Україні формується національна держава: ліквідовуються внутрішні розбіжності й кордони – Захід-Схід і формуються зовнішні. Бо досі кордон із Росією був символічний.
Ми встояли по Одесі, Херсону, Миколаєву – на що Путін не розраховував. Думав, Україна – ефемерне утворення. Тому для нього важливо зачепитися за Донбас, заморозити конфлікт. А потім розраховувати на внутрішні протиріччя, соціальні проблеми, слабку державну спроможність. Вона такою здається, бо вигоди від тіснішої співпраці з європейськими країнами неблизько, а втрати від російських ринків можуть бути відчутні.
Яка ймовірність замороження конфлікту на Донбасі?
– Чому 20 років у нас було все більш-менш спокійно? Бо Росія і Захід були в стані балансу, жорстко не вимагали від нас приєднатися до одних чи інших. Була зовнішня і внутрішня багатовекторність. А потім світ заворушився, й економічна, й політична географія стали переглядатися. Продовжується розпад Радянського Союзу. Тільки зараз, через війну, Україна почала формуватися як повноцінна національна держава.
Важливо не перетворитися на Ізраїль чи Південну Корею. Є країни, які називаються "ворожі діади": Індія і Пакистан, Ізраїль і Палестина, Північна й Південна Корея. Постійна ворожнеча обмежує можливості для цих держав, якщо вони не мають суттєвої зовнішньої підтримки.
Можна порвати зв'язки з Росією?
– А чим їх замінити? Росія відмовляється від нашої продукції, і ми вже цього року втрачаємо близько 5 мільярдів доларів.
Як це вже на нас позначилося?
– Бачите, як стрибає курс валют? А як зростають ціни на бензин? Зараз модна тема про перетворення України на Ізраїль. Але ми – велика країна. В Ізраїлі – 8 мільйонів населення і стіна з Палестиною 50 кілометрів, а нам треба будувати 1500 кілометрів. І жителів – 45 мільйонів.
Чому Україна не стала форпостом між Росією і США?
– А хто зараз головний ворог для Сполучених Штатів – ісламські бойовики в Сирії, Іраку, Лівані чи Росія? Звісно, перші.
За яких умов Росія може розпастися?
– Заходу не потрібен розпад Росії. Сибір із ресурсами відійде Китаю. А регіони зі сплячим ісламом – Татарстан, Башкортостан, Північний Кавказ? Дрімає російський націоналізм – Стрєлков, Дугін та інші. Якщо зруйнувати теперішній імперський режим, все вилізе. А ще ж є ядерна зброя. Це буде величезна зона нестабільності. Покарати Путіна, поставити на місце – так. Встановити червону лінію – так. Але воювати – тільки економічно.
Можемо перед Євросоюзом і Штатами жорсткіше ставити питання про допомогу?
– Якщо брати Україну в ЄС, потрібні величезні інвестиції. Хто потягне нашу економіку? Що робити з металургією на сході країни? Перепрофілювати? А на що? За чиї кошти? Наші літаки Європі не потрібні, в них є свої. Космос – свій. Можемо підписувати контракти тільки на якісь комплектуючі.
В нас була багатовекторна економіка. Одна частина направлена на Росію, яка створює індустріальну ідентичність країни. Друга – на Європу. Третя – на решту світу. Зерно ми постачаємо на всі континенти. Коли вибирали європейський вектор, то він був цивілізаційний. Але ніхто досконально не зробив економічних підрахунків втрат. Домінувала ідеологія. Зараз треба дбати, щоб країна не була розбалансована. Потрібно домовлятися з Росією: де можуть поступитися вони, де – ми. Бо промисловість, навіть застарілу, треба зберігати. Це 500 тисяч робочих місць. Товарообіг: 15 мільярдів доларів із Росією, а з ЄС – 16,2 мільярда. Майже порівну. Водночас більшість європейських країн, крім ключових, не індустріальні.
Чому в Україні криза? Бо і Захід, і Росія діяли егоїстично. Перші сказали: йдіть у Зону вільної торгівлі, а другі – в Митний союз. Раніше ми могли балансувати, отримували щось і там, і там. Янукович не зміг вирішити цю дилему, бо думав про свою кишеню. Коли в суспільстві немає лідера, готового виконати бажання жити в Європі, воно його скидає.
Зараз є такий лідер?
– Порошенко розуміє цю логіку. Не випадково гальмує ратифікацію Угоди про асоціацію. Він є прихильником продовження антитерористичної операції, військової перемоги, але в нього риторика не ворожа щодо Росії. Розуміє: після війни доведеться домовлятися щодо економіки.
Путін хоче забрати в нас індустріальний потенціал. Шахти потрібні йому менш за все. Він хотів Харків із військово-промисловим комплексом, Одесу з портами, Дніпропетровськ – із Південмашем. Україну треба зберегти в нинішніх кордонах, бо шматками ми нікому не потрібні.
Як жити далі з таким сусідом?
– Путін чекає, що ми оголосимо війну. Тоді зможе ввести війська на Донеччину й Луганщину. У разі війни треба розривати всі стосунки – дипломатичні, економічні, торгові.
Нам не треба оголошувати воєнний стан. Бо він означає владу військових. У політичній еліті зараз є дві партії. Перша – довгої війни з Росією. Це Турчинов, Аваков, Яценюк, і окремо Коломойський, який хоче автономію Дніпропетровська. Друга – швидкої переможної операції. Це – Порошенко. Бо відповідальність за реформи і країну лежить не на уряді, не дивлячись на Конституцію, а на президентові. Курс гривні падає, завтра не буде газу, гарячої води, зарплат, по країні їздитимуть мільйони переселенців. Україна – розбалансована, її треба перезібрати. Для цього потрібен мир.
Ще однією великою проблемою буде повернення лояльності людей із Донбасу до київського центру. Треба створювати нового дончанина та луганянина. Потрібно з них робити українців. Там повинен з'явитися новий політичний суб'єкт – місцева влада, патріотично налаштовані держслужбовці, вчителі. На Майдані народилася українська ідентичність. А на Донбасі вона досі переважно – радянська. Раніше країну можна було утримати чотирма-п'ятьма олігархічними сім'ями. Казали: це – наша територія, ми з неї викачуємо гроші. Зараз олігархи так чинити не можуть, бо суспільство почало рухатися.
Як об'єднати країну?
– Треба, щоб життя в Україні було привабливішим, ніж у Росії.
Яким побачимо новий парламент?
– Пройдуть "Солідарність" Порошенка, "Батьківщина" Тимошенко, Яценюк із "Демальянсом", Ляшко, Гриценко, Тігіпко, хтось від Коломойського. Може, якийсь проект на базі Партії регіонів. Можливо, що в новій Верховній Раді не буде "Свободи".
Уперше сформувалася національна рамка політики. Раніше вона була пострадянською. Мали проросійські та проєвропейські партії й болото на зразок Литвина. Сьогодні перших немає. Інша річ, що в партіях залишаються ті самі люди. Наступний парламент проіснує років зо два. Бо обрані в жовтні депутати опиняться не на висоті нових завдань. Треба розірвати зв'язок між війною, грошима й політикою. Для цього потрібен новий політичний клас.
Майдан еліту позавчорашнього дня замінив учорашньою. А нова народжується на АТО, біля люстраційних комітетів. Звісно, там є багато піни – дармоїдів. Але пробивається і справжнє, зріле.
Які будуть передумови для наступних дострокових виборів?
– Усе відбудеться мирно – через розпад коаліції. На Заході теж часто бувають дострокові вибори. Провладна партія бачить: зараз гарний момент виграти – розпускають парламент.
Необхідні реформи, щоб переводити країну в іншу якість. Чому уряд за півроку не запустив жодної?
– Є надія, що прийде якийсь камікадзе, проведе реформи й піде. Але так не буває. У Польщі їх робив не Бальцерович, а політична система. Спочатку з ним прийшли праві, почалися зміни. Людям вони не сподобалися, оголосили дострокові вибори. Після них перетворення продовжили. Через рік владу змінили знову. Але реформи йшли, бо в поляків був національний консенсус: маємо потерпіти, щоб країна відбулася. Ми до цього тільки дозріваємо.
2 
35413
Коментарі