У жеку зустріла однокласника. Він перейшов після восьмого в іншу школу, і ми не бачилися кілька десятків років. Але впізнали одне одного. Почали згадувати дитинство. Я - про те, як у першому класі Віталік проводжав мене додому. Самі перейшли дорогу біля школи і зіткнулися з моєю бабусею, яка дуже сварилася за це. А солідний із сивими скронями однокласник згадав математичку.
- Пам'ятаєш алгебричку Ніну? Це через неї я не пішов у дев'ятий клас разом із вами.
- А що трапилося?
Це через неї я не пішов у дев'ятий клас разом із вами
- Та вона мені більше трійки не хотіла ставити. Казала, що я - бездара й нічого з мене путнього не вийде. А я мріяв про військове училище.
Я згадала нашу Ніну. Вона залишила слід і й моєму атестаті про середню освіту - єдине "задовільно" з геометрії. Мотивувала ту оцінку своєрідно: за поганий почерк. Через це після школи я не потрапила поза конкурсом до педучилища. Згодом вступила туди, де мої каракулі змогли розібрати - до журфаку Київського університету. А Віталік, інша жертва принциповості нашої математички, як виявилося, зробив непогану кар'єру військового. Дійшов до Генштабу.
- Я про неї й не згадував. Доки не зустрів її сина - його прислали до мене служити, - каже Віталік, хитро усміхаючись.
- Ну ти й помстився за наші трійки.
- Просто попросив переказати, що з мене вийшов путній керівник для її сина.
6 
35413
Коментарі
14