"Те, що наші війська воюють за територію, йдуть прямо на міста та селища та беруть їх в кільце — не ефективно. Ця стратегія себе не виправдовує, бо на Донбасі — не Друга світова, війна. Там не допоможе єдиний фронт. Ми маємо справу з гібридною війною. І треба запроваджувати іншу стратегію, таку, яка була в Афганістані", - про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповів військовий експерт з Полтави 57-річний Валентин Депто. Він три роки воював в Афганістані, був артилеристом.
- Яку стратегію ви маєте на увазі?
- Кільце навколо населеного пункту не вигідне, доки не взяті комунікації. Найголовніше — дороги. З них треба починати. Щоб їх захопити маємо поступово зробити сітку з опорних пунктів. Спочатку брати головні дороги, потім розширювати опорники по другорядним. Опорні пункти - це точкові укріплення, які розміщують по колу з обох боків траси, від дороги відмежовуються щільною сіткою. На одному опорному пункті десь близько 10 точкових укріплень з особовим складом та технікою. На одному стоять танки, на іншому БТР-и, на наступному, наприклад, маневрові резерви. Також на кожному з них особовий склад. Найголовніше в опорному пункті — як він укріплений. Обов'язково техніка, землянки для солдатів мають бути під накриттям із залізо-бетонних плит, стіни також. Зверху на плиту насипають півтораметровий шар землі. Коли розривається снаряд, вона стримує осколки. До танка снаряд навіть не дістане. На весь опорний пункт треба чоловік 150-200, їх розділяють між укріпленнями.
- Які дороги стратегічно важливі на Донбасі?
- Найголовніша — траса Харків-Ростов, бо розділяє Донецьк та Луганськ. Це своєрідний Сталінград, можемо тут захопити стратегічну ініціативу. Щоб її контролювати, вистачить десь 7 опорних пунктів. Після утримання головної траси, можна рушати на більш дрібні, наприклад, Луганськ-Маріуполь, і там також облаштовувати опорки. Виникне така собі сітка, яка контролюватиме пересування всякої техніки. Якщо ворог наблизиться до одного з них, піде ланцюгова реакція і солдати завжди знатимуть, що мають підтримку. Останній опорний пункт має стояти кілометрів за 30 від російського кордону, треба вивести звідти наших прикордонників. Так створиться буферна зона, в яку заходитимуть російські війська. Нам залишитися їх тільки знищувати. По звільненим шляхам більш-менш вільно можна перевозити всі потрібні речі, від техніки, зброї до продуктів. Харків-Ростов можна взяти тижнів за два.
- Що робити після здобутку доріг?
- Тоді вже щільно оточувати населені пункти. Тими ж опорними пунктами. В Афганістані ми також спочатку йшли прямо на місто. Але дуже багато гинуло військових і треба було щось робити. Так і придумали цю сітку опорників. Навколо міста чи села вони мають стояти ще щільніше, щоб навіть городами ніхто не пробрався. В такому випадку, терористи почнуть вириватися групами. Але нічого не вийде, бо українці можуть облаштують багато засідок. Чекатимуть їх на кожному кроці і вбиватимуть. Решта ворогів, які залишаться, просто здадуться. Афганці витримували максимум 2 тижні такої облоги. А в Слов'янську в кільці був коридор для відступу. Терористи тікаючи, до останнього патрону відстрілювалися, нищили все підряд. Наша армія і мирне населення мало значні втрати.
- Які ще прорахунки нашої армії?
- В Іловайську добровольці ринулися відразу захоплювати місто. Не врахували, що практично всі дороги навколо контролює ворог. Зайшли і їх там же зачинили. Артилерія, яка мала стояти в тилу, не відреагувала. Проблема в тому, що добровольці та артилерія співпрацюють на договірній основі. Передовикам-добровольцям доводиться простити допомоги. Потім артилеристи запитують дозвіл в штабі. Це все час. Добровольці можуть йти на передову і показувати гарний результат, але тільки за умови гарного тилу артилерії. Інакше — вони м'ясо.
Ще один промах гора Карачун. Наші її зайняли, занесли наверх міномети. Багато керівників думають, що висотки — то здобуток. Але з неї можна було зробити пастку. Дати сепаратистам туди забратися, оточити. З мінометів стріляти по них з ярів під горою. Міномети туди дістануть. Тікати бойовикам було б нікуди. А нашим в разі чого відступати — є куди. Натомість самі потрапили в пастку. Щоб такого не траплялося, треба зробити нові схеми командування та переорганізувати військо.
- Як?
- З чотирьох-п'ятьох батальйонів треба створити корпус. Десь дві тисячі вояків. Тут мають бути всі — артилерія, добровольці, розвідка, маневрові резерви. А не так, як зараз — всі окремо. Командиру корпусу дають завдання — зайняти конкретну частину дороги. Він сам розподіляє роти — ті йдуть на передову, ті зачищають. Рішення приймає сам, радиться з іншими корпусами. А не чекає кількаденного наказу зі штабу АТО. Командир має бути креативним, хитрим, приймати виважені рішення.
- Серед вищого керівництва держави є такі?
- Скоріше треба брати людей цивільних, які брали участь у бойових діях. І знають, як змінити стратегію. В міністерстві оборони в полковників забагато амбіцій. Якщо вони помиляються, то цього не визнають. За загибель хлопців не відповідають і людям не звітують. Думаю, коли закінчиться війна, багато людей, які втратили родичів, позиватимуться до суду.
- А війна закінчиться?
- Бачу три варіанти розвитку подій. Перший шлях - Порошенко домовиться з Путіним. Результат один — віддати йому Донбас. Але не факт, що той не полізе далі. Другий - це все тягнутиметься дуже довго, поки Путін не висмокче всі моральні, людські, матеріальні сили з України. Так може поставити нас на коліна. Більш усього, в нього такий план. Третій — для Порошенко повністю змінить склад міністерства оборони і буде нова стратегія в нашому війську.
3 
35413
Коментарі