— Уже півроку без роботи, стою на біржі. Грошей постійно не вистачає, тому почала виносити зайве у комісійні магазини. Розпродала дитячий одяг, з якого сини повиростали. Також блендер, мультиварку і йогуртницю. Подарували родичі, але ми ними не користуємося. Чоловік уторгував 1,5 тисячі гривень на будівельних інструментах, що після ремонту залишилися, — каже киянка 32-річна Олександра Марощак.
За її порадою несу в комісійний магазин на столичній Солом'янці дитячий візок, стілець для годування, зимовий комбінезон, джинси і дві пари черевиків, з яких виріс син. Товар приймають на реалізацію за попереднім записом. Продавщиця оглядає речі, перевіряє, чи є всі ґудзики і кнопки. Джинси, що пахнуть пральним порошком, оцінює у 120 грн, черевики — по 150 за пару. Запитує, чому не принесли дощової накидки до візка. Оцінює його у 1,7 тис. грн. Новий коштує 3 тис. Стілець для годування хоче виставити на продаж за 1,6 тис. грн. В інтернет-магазинах подібні — від 2,5 тис.
— Часто батьки приносять одяг, що дитина жодного разу не наділа, — розповідає продавець Тетяна, 28 років. — Це подарунки, які не підійшли. У нас товар довго не залежується. Бо ціни дешевші, ніж на базарі в Хмельницьку. Приходьте за грошима через тиждень. Постараємося все продати.
Навідуюся до магазину за день. На зміні новий продавець. Мої речі не купили, але на кожній — націнка 20%. Через тиждень продали візок. Стілець для годування запитують, але не беруть. Торговець просить спустити ціну на 200 грн. Погоджуюся на 100. Покупець забирає його наступного дня. Мені кажуть зайти за грошима. Ще за тиждень продають джинси. Черевики і комбінезон ніхто не запитував. Через місяць забираю їх. Кажуть, одяг не відповідає сезону. Радять принести у жовтні. Речі, за якими власники не повертаються півтора місяця, відвозять у дитячий будинок на Київщині.
Їду в комісійний магазин техніки на Троєщині. За два тижні подруга продала там відеокамеру, соковижималку і пральну машину. Заробила більше, ніж якби виставила в інтернеті. Везу ноутбук "Леново". Батарея не тримає заряд. Обіцяють продати за 1,3 тис. грн.
— Кто-то жалуется, что бизнес загибается. А у нас продажи лучше, чем до кризиса. Новая стиралка сейчас стоит 7–8 тысяч, а у меня можно купить почти новую за четыре. В апреле был ажиотаж на холодильники. Восемь бэушных из Германии продал за две недели, — говорить 57-річний Іван Благинін, власник магазину.
Показує двокамерний холодильник "Сіменс" за 4,5 тис. грн. Немає однієї полиці та дверцят у морозилці. Поряд стоїть сріблястий "Норд" за 9 тис.
— Холодильнику рік. Морозильною камерою навіть не користувалися, — каже Іван Миколайович. — Стояв на кухні в одному з київських офісів. Багато фірм закриваються, а в нас розпродують своє майно. У мене це третя комісіонка. Дві відкрив у Дніпропетровську. Зараз там син веде бізнес. Ми з дружиною переїхали в столицю до батьків. Сидіти без діла не можу. Взяв в оренду приміщення і знову кинувся в торгівлю. Цей бізнес легко запускати навіть під час кризи, бо потребує мінімум капіталовкладень. 200 доларів витратив на стелажі та скляну вітрину під мобілки. Плачу за оренду і комуналку. Торгую сам, бо продавцям треба мінімум по 3 тисячі щомісяця віддати. Беру тільки робочу техніку. Щоб добре заробляти, потрібно дбати про рекламу. В Києві достатньо розвісити оголошення у метро.
— Якось приносить чоловік хлібопічку, просить 1,5 тисячі гривень, а нова на 200 гривень дорожча. Спочатку ціну спускати не хотів. Засмикався, коли спитав про документи. Готовий був за тисячу віддати. Думав — крадена, а він просто з дому виніс. Відмовився брати. Нащо мені проблеми? Завтра прийде його дружина і буде вікна в магазині бити. Потім узнав, що той чоловік здав хлібопічку за 400 гривень у ломбард через дорогу. Серед покупців багато переселенців із Донбасу. Беруть телевізори, холодильники, пральні машини. Кожен просить уступити 100–200 гривень, давлять на жалість. Вважають, що всі їм винні. Хлопцю з Луганська запропонував іти до мене продавцем — не схотів. Каже: з дипломом економіста в продавці не піде. У мене дві вищі освіти, але торгувати мушу. Під час кризи роботою не перебирають. 1996 року я плитку клав, 2008-го з Німеччини беушні пралки і дивани возив. Хочеш нормально жити — треба крутитися.
Мій ноутбук Іван Благинін продає на два тижні раніше. Після вирахування за послуги отримую 1040 грн. За місяць у комісійних магазинах заробила 4360 грн.
5 
35413
Коментарі