Потрібно закупити до п'яти мільйонів тонн вугілля

Через бойові дії на Донбасі теплоелектростан­ціям бракує палива. Україна закупить 1 млн т вугілля в Південно-Африканської Республіки. Також завозитиме з Австралії, Колумбії, Нової Зеландії, каже міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Продан.

— За дотації, які виділяють нашому вуглепрому, можна було закуповувати за кордоном мінімум 10,8 мільйонів тонн вугілля на рік. Це вдвічі-втричі більше річної потреби, — каже Вадим Гламаздін, 37 років, заступник гендиректора Центру дослідження енергетики.

Яка середня вартість українського вугілля для ТЕЦ?

— Точних даних немає. Для кожної станції вартість різна, але в середньому це 800–1000 гривень за тонну. Експортні ціни в різних країнах — 68–75 доларів за неї. Доставка тонни палива коштує 15–20 доларів.

Скільки вугілля не вистачає?

— Якщо порівнювати наявні запаси та темпи споживання минулого року, то дефіцит становить 5–7 мільйонів тонн. Але торік перевагу надавали тепловій генерації за рахунок атомної. Тобто, виробництво енергії на атомних станціях обмежували на користь теплових. Це було пов'язано з величезним надлишком вугілля в країні та необхідністю його якось використати. Зараз такого надлишку немає, атомні станції завантажу­ються максимально. Тож у найгіршому випадку потрібно буде закупити від 3 до 5 мільйонів тонн. Після завершення воєнних дій однозначно повернемося до максимального використання українського вугілля.

Під час воєнних дій на Донбасі багато шахт пошкоджені, затоплені. Що з ними буде?

— Затоплені копальні можна осушити та запустити в роботу. Але, напевно, не з усіма це робитимуть. Ті, що були збиткові, потрібно закрити. Адже за невоєнних умов в Україні є значний профіцит вугілля, яке неможливо експортувати, бо дороге й неякісне. Збитковими є кілька десятків шахт. За деякими оцінками — до половини від загальної кількості. Програма закриття існує, її розробляють у Міністерстві енергетики та вугільної промисловості. Щорічні дотації у вугільній галузі становили десь 13–14 мільярдів гривень на рік. Найскладніше питання — праце­влаштування шахтарів. Через це проходили всі країни, що закривали значну кількість копалень — від Великобританії до Росії. Переважна більшість шахтарів відмовлялися перекваліфіковуватися.

×