— Відкрили магазин у Бердичеві на Житомирщині. Позичили на бізнес 4 тисячі доларів. Спочатку торгували одягом із Китаю, але він був не дуже якісним. Тому почали розробляти власні моделі, — розповідає 27-річна Анна Коваленко. 2010-го з подругою Анастасією Янковенко, 27 років, заснували торгову марку одягу "Мастхев".
— Шили в ательє і на невеликих підприємствах. Перше замовлення було 40 одиниць одягу — п'ять видів сорочок та два суконь. Але підприємства не вкладалися у терміни. Підводили нас. Через півтора року відкрили власний цех. Взяли на роботу двох швей та закрійника. Винайняли приміщення на 20 "квадратів". Обладнання обійшлося приблизно в 16 тисяч гривень. Зараз на відкриття швейного цеху потрібно близько 50 тисяч гривень. Знайти хороших швей і закрійників не проблема. В нас на фабриці в Бердичеві працюють жінки 45–55 років.
Одяг подруги продають через інтернет і в столичному бутіку на вул. Коцюбинського.
— Ми не дизайнери і не художники. Придумуємо універсальний одяг, що підходив би до різних образів, — каже Анна. — Наприклад, щоб сукня личила і до балеток, і до підборів. У Бердичеві наш одяг не дуже був затребуваний. Почали продавати через соцмережі. Фотографувала Настю в нашому одязі й виставляла світлини в інтернеті. Після цього стали краще купувати. Змогли винайняти більше приміщення для цеху. Всім радимо починати продажі з інтернету, бо не потрібно платити за оренду приміщення, рекламу. Хороший варіант просування продукції — співпраця з телеканалами. Ми одягли в наші сукні телеведучу Ольгу Фреймут, коли вона вела передачу "Ревізор" на "Новому каналі". Після цього отримали значно більше замовлень.
70% асортименту "Мастхев" — сукні. Їх продають по 600–1000 грн, кофтини та футболки — від 299 грн.
— Деякі моделі шиємо з української тканини. Але наші виробники ніби ховаються від замовлень. Їх важко знайти. І асортимент тканин невеликий. Тому закуповуємо європейські. Через це вартість одягу залежить від курсу долара.
Жовту сукню від "Мастхев" за 899 грн купила дружина президента 52-річна Марина Порошенко. Прийшла в ній 23 серпня до Софійського собору на День прапора.
— Три роки працював у збиток, лише на четвертий почав заробляти, — говорить дизайнер 32-річний Андре Тан. Відкрив мережу магазинів жіночого одягу "А.Тан". Шиє на 19 фабриках.
— Конкурувати з турецьким і китайським вбранням по цінах важко, бо в цих країнах дешева праця, власні тканина і фурнітура. Також знижують собівартість великі обсяги виробництва. Однак в українського одягу є переваги. Він якісніший, пошитий з натуральної тканини. У вартості більша складова — це витрати на матеріал, а в іноземного — на логістику. Дорожчає вітчизняний одяг теж не так сильно, як іноземний. Наприклад, вартість іспанського "Зара" зросла після падіння гривні на 60 відсотків, мій — на 25. І то через те, що вожу тканину з Італії, фурнітуру — з Туреччини. Купую їх за долари та євро. Була б вітчизняна тканина, не піднімав би цін. Але в Україні мало підприємств виготовляють тканини. Ще й не завжди охоче співпрацюють. П'ять років тому зробив замовлення на Чернігівській фабриці. Досі його не виконали. Треба була тканина на одяг для персоналу авіакомпанії. І я замовляв немало — до двох тисяч метрів.
Друкують на дешевих футболках тризуби
Невеликий цех на дві швейні машинки даватиме 30–40 тис. грн прибутку на місяць.
— Нині вигідно починати бізнес із пошиття одягу, бо люди патріотично налаштовані й готові купувати вітчизняне, — говорить 33-річний Володимир Марченко, аналітик консалтингової компанії "ЕйЕфЕс".
— Користуватимуться попитом недорогі жіночі кофтинки, чоловічі сорочки, футболки. Можна використовувати за зразок турецький чи китайський одяг. Матеріал не обов'язково повинен бути 100-відсотково натуральним. Понад 10 тисяч гривень на тиждень заробляють фірми, що друкують на дешевих футболках тризуби. Торгують через інтернет. Собівартість такої — 150 гривень, а продають за 350.
2 
1
Коментарі