Єдине місце у Львові, де можна придбати тварину, — майданчик на Краківському ринку неподалік центру міста. Тут продають породистих та звичайних котів і собак. Можна попросити продавців прилаштувати і власних кошенят чи цуценят.
Бездомна кішка, що живе у моєму під'їзді, привела п'ятеро малят. Чотирьох сусіди прилаштували. Сірого кота, якого назвала Мурчиком, саджаю в простору дорожню сумку, перекидаю через плече. У вівторок уранці на пташиному ринку торгують шестеро жінок. Четверо продають кошенят, ще двоє у старих дитячих манежах тримають цуценят пекінеса та вівчарки.
— Може, котика треба? Є чистокровний британець за півтисячі. З паспортом, батько — чемпіон Львова, мати тоже титули має. Є попрощє, полукровки, за 200 віддам. Ангорські тоже за 200 гривень. Дуже хороші коти, без бліх, вгодовані, — піднімається зі стільчика повна чорнявка. Дістає із коробки сіре кошеня, чухає за вухом. Біля її ніг дві великі картонні коробки з-під цукерок "Світоч". В одній сплять, згорнувшись клубочками, двоє сірих кошенят. У другій троє трохи більших ангорської породи. Показую кошеня, прошу взяти на продаж.
— Та він здоровенний такий, місяців чотири, — крутить носом продавщиця, беручи переляканого Мурчика за шкірку. — Точно хлопчик, скоро і каструвати можна буде, — заглядає під хвіст. — А чо раніше не приносила? Таких кабанів не хочуть брати, до хазяїна не привикне. Хіба до Галі неси, — показує на жінку в сірій куртці скраю майданчика.
Галина, на вигляд 40 років, тримає за пазухою біле кошеня. Воно жалібно нявчить. У акваріумі, накритому білою тканиною, сплять двоє таких самих. Біля них стоїть миска із сиром.
— У мене тільки породисті або напів, — говорить торговка. — От напівперсиків хочу продати по 100 гривень, а ніхто не бере. Позавчора приходимо з дівчатами на роботу, а нас уже чекає коробка із цілим виводком кошенят. Такі сюрпризи раз на тиждень бувають. Якби ж принесли, попросили, ми взяли би, не відмовили. Не викинули ще жодну тварину, всіх стараємося пристроїти. А нам тут захисники так звані закидають, що голодом моримо, викидаємо на смітник. Та ви зайдіть у м'ясний відділ. Там усі скажуть, що дівчата із птічого ринку тільки м'ясо добре і печінку для тварин беруть.
До нас підходить літня жінка. Вона навпроти торгує котами. Троє кошенят сидять у червоному кошику для пікніка.
— У мене була клієнтка на кота. — гладить Мурчика по спині. — Її батькам треба в хату за містом, аби мишей ловив. Якщо скаже, що забере, то залишай мені.
Виймає мобільний, телефонує.
— Аллочка? То з Краківського пані Люба. Котика вам знайшла. Такого, як просили. Здоровий, спритний, сіренький, мишок добре лапати буде. Приходьте, заберете. Повезло тобі, вусатий, найшли господарів, — садить Мурчика у картонну коробку до двох менших. — Ти на корм гривень 20 дала би. Все-таки невідомо, коли заберуть, а буде їсти просити.
Виймаю з гаманця гроші.
— Люба, совість треба мати, — Галина відходить убік. — Ти ж іще у покупців стільки візьмеш. Заробляй на чомусь іншому.
Увечері віддали три собаки, вранці три підкинули
Понад 250 собак постійно перебувають у притулку для тварин "Милосердя" в Брюховичах біля Львова. Тут працюють на громадських засадах двоє людей. Роздають песиків безкоштовно.
— Увечері віддали три собаки, вранці три підкинули, — каже керівник закладу Наталія Кузнєцова. — От учора вівчарку лису привезли зі шкірною хворобою. Маємо список охочих узяти тварину. Щойно з'являється потрібна порода і стать — телефонуємо їм. Найкраще прилаштовувати тварин через соціальні мережі, форуми зоозахисників. Якщо гарно сфотографувати, описати, то зголоситься і по кілька охочих. Дієві також оголошення в газеті "Ваш магазин", після них телефонують старші люди. На стовпах клеїти об'яви не варто, зараз їх мало хто читає.
3 
1
Коментарі
5