У Малій Кардашинці на Херсонщині працює унікальний "Музей живої історії Олешшя". Його творцями є брати Павло й Олексій Білецькі з однодумцями. Нині вони будують середньовічне селище, а на збудованій реконструкції варязького човна здійснюють походи по Дніпру.
Скільки вже середньовічних ремесел ви опанували на просторах вашого музею?
- Пальців не вистачить: гончарство, ткацтво, теслярство, ковальство, плетіння снастей з лози, лиття скла, виготовлення каната, свічкова справа, середньовічні фарби, копчення. Квінтесенцією всіх ремесел став човен. Він у собі комбінує всі ремесла. Щоб побудувати судно, треба вміти і з деревом працювати, і з металом, і з тканиною, і основ будівництва дотримуватися. Це іспит для ремісника.
А як ви дійшли до свого захоплення історичною рекострукцією?
- Оголошення "Шукаю улюблену справу" не подавали. Не можливо прищепити любов у вже свідомому віці. Все починається з батьківського виховання, з оточення, в якому ростеш. Якщо в твоїй сім'ї говорять про традиції та історичні цінності, то вирости й не знати і не любити цього - не можливо. Ще в дитинстві я хотів стати підводним льотчиком. Не знаю, як це, але мав таке бажання. Коли я читав книжки, хотілося взяти в руки меч і поскакати кудись на коні, або сісти за весло і куди-небудь погребти. Романтика моря і степу манила. А тепер це все підсилу. Поступово знайомилися мандрами з однодумцями - спочатку з клубу "Телконтар", потім ВІК, "Хорс". Поступово здружились і це стало частиною життя.
В школі історію знав на тверду трійку. Вчительку історії боявся, як вогню, бо в неї був "електростілець". Вона на нього відсаджувала й опитувала, прискіпливо дивлячись. Тобто списати або підглянути - це був не варіант. Ти або знаєш, або 3. У мене було 3, тому що я примудрявся викручуватися. Може, тому що не було живої історії. Для мене історія була в якихось датах, прізвищах, яких я не запам'ятовував. А коли ти все це можеш помацати, воно структурується краще.
Термін "Living history" з'явився в Англії. Це практичне застосування історичних знань. Практична археологія, скажімо так. Якщо ми знаємо, що в музеї лежить меч конкретної ваги, конкретного розміру, то задаємося питанням: "а що він міг розрубати?" Можна розмірковувати, а можна зробити такий і спробувати. Ось саме другий варіант - це і є жива історія. В цьому музеї абсолютно кожний експонат можна використовувати, можна поміряти на себе, можна потримати в руках.
Таким музеєм живої історії є київський музей Івана Гончара.
- Він вузькоспрямований. У нас - все, що пов'язано з історією середніх віків. Щось подібне є на Хортиці . Але там воно не виділено в окремий музей, просто шоу-програма. І в парку Київська Русь (30 км південніше від Києва. - Gazeta.ua) усе спрямовано на дійство. Нагнали глядачів, вони сіли і відбувся показ. Ми ж прагнемо до співпраці, взаємодії з людьми. Маємо постійно відкриту майстерню, можна до нас долучатися.
Ми домовилися з хлопцями, які створили екопарк. Вони збирають туди все своє - свій очерет, свою рибу, своїх тварин - створюють локацію зеленого туризму з сімейними цінностями. Там можна побачити, що оточує людину в Херсонській області. Ми запропонували їм збудувати музей. Вони виділили нам шматок землі.
За нашим переконанням, історія має сенс, якщо її застосовувати в сьогоденні. Тобто якщо ми зрозуміли і розібралися в якихось задумках пращурів, то не застосовувати це в житті - просто блюзнірство. Раніше місце комфорту не закінчувалося дверима власної квартири - воно поширювалося на подвір'я, на вулицю, на місто. Неможливо комфортно жити в квартирі, якщо за її межами срач - предки це розуміли краще за нас, теперішніх. Відчуваємо потребу виправляти сьогоденний стан.
Як вам вдається це робити?
- Перш за все, намагаємося запроваджувати традиції, культуру і все, що пов'язане з історією наших земель періоду раннього середньовіччя. Робили екстрім-марафон "Тмутараканські перегони", свято Масляної, водні походи. Як альтернативу Хеллоуїну, проводимо день Макоші. Свято Макоші - це символічний перехід від польових робіт до домашніх. Цього дня хвалилися рукоділлям і вмінням щось робити руками, оскільки Макоша покровителька рукоділля та врожаю.
Всі наші проекти ми розділили на три гілки. Перша - Музей живої історії Олешшя, куди входять ремесла, майстер класи та свята. Друга - музей деревинного суднобудування: все, що пов'язано з човнами, починаючи від довбанок, закінчуючи величезними проектами. Третя гілка - дизайн Херсона.
Окрім ремесел, походів, боїв, ще є дуже смачна рідкісна реконструкція - це кухня. Вона була шалено розмаїта. Експерементуємо на фестивалях і з кухнею. Варимо напої на основі скандинавських, слов'янських рецептів. Це пиво, усілякі квашення, засолювання. Плануємо провести фестиваль середньовічної кухні у центрі міста з дегустацією.
Розкажіть, як вам прийшла думка подубувати човна? Як це вдалося зробити?
В одному з поховань вікінгів у Гокстаді був знайдений корабель і три човни - на 6, 8 і 10 метрів. Ми побудували свій за мотивами десятиметрового човна з цього поховання. Вивчили креслення, технологію, особливості будівництва й акваторії, і на основі цього була проведена реконструкція. "Фрейя" - найточніша в Україні копія судна епохи вікінгів. Встигли на ній сходити у три рейси.
Це перший наш човен, було дуже цікаво випробувати його. Спершу було страшно під вітрилами без кіля ходити. Човен вміщає 12 людей, а також все потрібне для похідного табору та тижневий запас їжі.
Не хотілося розвивати своє захоплення в країні, де більше однодумців?
- Пропонують. У Швецію, Польщу, Росію часто кличуть, оплачують проїзд. У Швеції пропонують будувати музей. Ти подаєш заявку в рамках державної програми - і Швеція тобі виділяє половину грошей. Є можливість волонтерити у Польському музеї живої історії. Торік відмовилися їхати до Ульяновська на фестиваль "Волзький шлях".
Чи кожен може стати учасником вашого товариства?
- Було б бажання. Стати реконструктором може кожен. Жінки в нас готують їсти, шиють одяг, подають воїнам вечерю.
Сарматських дівчат на коні з мечем немає?
- Є клуби, де дівчатам дозволяють битися, але, як на мене, жінка створена для іншого. Ми домовилися, що в нашій організації дівчата не піддаються ризику.
Цей музей - комерційний?
- Він точно мусить бути окупним. Таким соціальним проектом, у який тільки вкидати гроші, він не буде. Але й робити його як суто комерційним теж немає сенсу, інакше ми зведемо все тільки до викачування грошей, без освітньої складової.
Чим ви заробляєте?
- Наших професій ніхто не скасовував. Перш за все я дизайнер-графік. Дизайнерство годує, хоча й історія починає потихеньку приносити якісь результати.
Складається враження, що у вас справжня родова община. Всі сім'ями?
- Коли хтось чимось захопився, то часто намагається і свою другу половинку цим зацікавити. Виходить, що потяг до реконструкції передається статевим шляхом. Моя донька перший раз поїхала на фестиваль, коли мала 6 місяців. І з тих пір вона потрапляє періодично туди, чекає нових поїздок. Їй подобається.
Часто до нас приводять школярів. Говоримо п'ятикласникам про те, що все навколо них - справжнє. Історія тоді цікава, коли її можна міряти, мацати, одягати на себе, куштувати на смак. Бо коли історія лежить на поличці в музеї чи в книжці ти її читаєш, то це дуже суха академічна історія. А от у нас - та історія, яку вчити хочеться! Діти їдуть дуже задоволені, захоплені, потім розповідають своїм батькам.
8 
35413
Коментарі