- У березні чоловік пішов добровольцем в 25 бригаду Національної гвардії. На 8 ранку був у військкоматі, а потім дзвонить і каже: "Я вже в частині, збирай речі". Він старший лейтенант батальйону зв'язку. Як вперше поїхала його провідати, побачила, які там умови: солдати голі й босі. Коли саме була перша поїздка, вже й не пам'ятаю. Я навіть не пам'ятаю, який сьогодні день тижня, бо живу в дорозі або там, на Сході, - волонтерка Тетяна Ричкова з Дніпропетровська возить у зону АТО передачі для військових. Їздить на власному авто, частіше за все - одна. За перший місяць Антитерористичної організації вона назбирала для військових мільйон гривень.
Як ви зібрали мільйон?
-У мене була міні-пекарня. Чоловік за освітою нейрофізик, але останнім часом працював разом зі мною. Продала дачу, хотіла купити собі пічку, але ці гроші витратила на допомогу бійцям, і пекарнею поки не займаюся. Мої батьки також познімали свої гроші й вклали у цей мільйон.
На що ви витратили цей мільйон?
- Коли я приїхала, шокували умови: рвані намети, відкрите поле, нічого нема. Тому на цей мільйон купили все найнеобхідніше: форму, каски, медичні препарати, предмети гігієни, прибори нічного бачення, рації, тепловізори - дуже багато всього.
Як ви навчилися розбиратися у військовій техніці та приладах?
- Самотужки: читала інтернет, шукала. Вникла за день. Вирішувала проблеми, так би мовити, по мірі того, як вони з'являються. Щось нове знадобилося, я почитала про це і розібралася.
Як знайшли людей, готових до співпраці?
- Подружка зареєструвала мене у соцмережі "Фейсбук", де я почала писати, що збираю гроші на допомогу бійцям. Почали відгукуватися люди. Деякі організації допомагають діставати товари за дуже зниженою ціною або по собівартості. Відгукується київська організація "Автодозор", ультраси "Дніпра", хоча загалом, Дніпропетровськ не надто налаштований на допомогу. Дехто допомагає автівками. Зараз співпрацюю з організацією "Крила Фенікса", з кількома столичними волонтерами, які займаються допомогою військовим. Підключилося об'єднання "Армія СОС", є вірмени, волонтери-медики, вони зі Слов'янська, які літають над зоною АТО на вертольоті та вивозять людей.
Чи були люди, які свідомо відмовлялися від допомоги?
- Є. Наприклад, пропонувала акцію мережі ресторанів "Макдональдс", таку, як вони робили для допомоги дітям, тільки тепер допомагати військовим. Вони відмовилися, нічим не пояснили своє рішення. Багато хто так робить. Але зараз багато людей пропонують допомогу. Це прості люди. Якщо є якісь бізнесмени чи багатії, вони не називаються, просто роблять грошові перекази, знаю лише їх імена. У київський військовий госпіталь приносять гроші. Кажуть: несемо саме вам, бо знаємо, що ви чесна. Не довіряють Міністерству оборони або іншим волонтерам.
Ви їздите у якусь одну точку, чи в різні?
У різні. Де саме буваю, говорити не буду, але це найгарячіші місця у зоні АТО. Буваю там по 4-5 днів, фактично, я живу там. Завантажуюся в Києві, бо там віддають більше потрібних товарів, та їду. Дорога з Києва до зони військових дій займає десь годин 12, точно ніколи і не рахувала.
Що у ваших посилках?
Частіше за все просять каски та бронежилети. Найбільшу посилку везла до Краматорська, в аеропорт. У ній було все. Найнезвичайніше, що просили передати, це, мабуть, піца, пельмені та безалкогольне пиво. Хлопцям набридло їсти кашу з тушенкою. Купувала це у Харкові, аби не зіпсувалося, поки доїду.
Чи витримує ваша машина ці поїздки?
Я їжджу на власному авто - на "Фіаті", але вона від кожної поїздки все більше розвалюється. Доводиться їхати не дорогами, а полем, лісом, бо на дорозі більша ймовірність зустріти терористів, можуть зупинити. Спільними зусиллями волонтери зібрали кошти мені на нове авто. Б/у, але більше й краще.
Чому ви їздите сама? Не страшно?
Багато хто відмовляється їхати, бо страшно. Одразу погоджуються, потім кажуть, що ні. Сідала і їхала одна. Мені теж було страшно самій, але хтось же має це робити. Доводилося. Потім з'явився водій, який почав допомагати - це водій маршрутки з Дніпропетровська. Спочатку ми навіть приховували від його дружини, що він їздить на Схід, але потім вона все ж дізналася.
Як ставляться до вас самі військові?
Чекають на мене і радіють, коли я приїжджаю. Я привожу їм звістки від сімей, передаю повідомлення. Відвожу дружинам зарплатню. Кажуть на мене: "Кроха", це у мене як позивний. Найбільше зворушив один хлопець, йому років 17 може. У його бригади не було бронежилетів, і я дістала, привезла ті, які раніше носив "Беркут". Тоді хлопчик сказав мені: "Тётя Таня, спасибо большое". Мене отак - "тьотею" - більше ніхто з них не називав.
3 
35413
Коментарі
1