Якщо на Стрітення у церкві тріщать свічки, то будуть влітку великі громи. Тому Стрітення також має народну назву — Громниці, а стрітенську свічку називають громницею, громничкою.
— Громничною свічкою падкурювали дітей ад страху, шоб грому не боялися, — каже 38-річна Галина Дахно із села Москалі на Чернігівщині.
І не тільки дітей: стрітенського вечора "громничною" свічкою хазяїн "підсмалював" волосся, починаючи зі сходу і навкруги голови, всім членам родини.
За три дні до Стрітення, 12 лютого, святкували Громничного батька. Господиня власноруч виготовляла велику воскову свічку, перевивала її лляною ниткою, а на Стрітення святила в церкві.
— Свічки самадєльниє робили так, — розповідає 46-річний Юрій Дахно із села Москалі. — Для цього воск розтоплюють, ґнот беруть із самопрядних лляних ніток і катають свічки на сталє. А шоб свічка була ровненька, красіва, то беруть палку із бузіни. Да тольки нада вибрать товщу, шоб товщі свічки були. Тади м"яку сєрєдину викавирюють, шоб получилася пуста, а нижню часть затикають. Туди всовують нітку, її нада атрєгуліровать, шоб посерединє була, а тади залівають у ту бузінову трубочку воск і гатова свічка красіва.
Громницею, посвяченою від 3 або 12 років поспіль, можна було відвернути градову хмару. Щоб вберегтися від грому й блискавки, полум"ям стрітенської свічки малювали на сволоках "громничні знаки" — розетки з хрестами.
— Несуть цю свічку з церкви додому так, щоб вона не потухла, — розповідала 2004-го тоді 79-річна Ольга Дмитренко, переселена із села Базар Народицького району на Житомирщині. — І ввечері усе село в свічках, ідуть. І там на сволоках, дверях, у хлівах такі хрести ставили. Вони від грому добре оберігають. Тримають її за образами, а як гром гримить, то її запалюють і на вікні ставляють.
Інша переселенка — 74-річна Галина Потапчук із села Обиходи Коростенського району на Житомирщині — розповіла, як відвертали від села бурю і градову хмару:
— Запалювали громничку, просили Бога і казали: "Святий Макарочку, святий Макарочку, розжени цю недобру хмарочку, щоб не було в нас лиха". То це казали, то це таке я й зара кажу.
Громничній свічці приписують і лікувальну силу. У північних районах Житомирщини бабки-шептухи використовували льон зі стріченської свічки для "спалювання рожі" — лікування запалення шкіри. Скручували дев"ять кульок і спалювали на стрітенській свічці, примовляючи: "Свєчка погорає, а хвороба раба божого покидає".
Громничку клали під подушку від безсоння, окурювали дітей від переляку і лихоманки. Її давали до рук помираючому під час читання відхідної молитви. Вірили, що вона освітлює йому дорогу на той світ.
Стріченські свічки затикали у ворота й хвіртки на Івана Купала. На ранок їх нібито знаходили обгризаними з усіх боків відьмами. Вони так і не змогли перебороти захисної сили громничок і дістатися до худоби. Якщо вгризе стрітенську свічку звичайна сіра миша, то нібито перекинеться на кажана. А якщо у Чистий четвер полізти на горище із посвяченою стрітенською свічкою, то можна побачити там домовика у червоній сорочці.
Стрітенська вода сильніша за йорданську
— На Стречення в церкві святять воду. Ця вода вважається сильнішою даже за йорданську і помагає від хвороб тіла і души. Її зберігають удома, за іконами, і лікують і людей, і худобу, і бджіл, — розповідає Юрій Дахно із села Москалі на Чернігівщині.
Її давали пити безнадійно хворим, ставили на вікні для душ покійників під час поминальних обідів.
— На Стрічення стрілки (бурульки. — ""ГПУ"") брали й розтоплювали. То свята вода. Така вода считається цєлєбна од усього, особливо од пристріту — додає Галина Дахно, Юрієва дружина.
Коли на когось нападає пристріт, то беруть стріченську воду і несподівано ллють на людину так, щоб вона не бачила. Тоді тепло вкривають хворого. Він має заснути — прокинеться здоровим. Стрітенською водою пасічники обкроплюють борті й вулики, щоб бджоли добре роїлися, а чужі не наскакували на пасіку. Колись нею окропляли валки чумаків, що вирушали по сіль. Нею благословляв батько сина, виряджаючи до війська.
На Харківщині донедавна вночі під Стрітення старший у родині чоловік приходив до криниці й просив:
— Здоров, колодязь Романе, і вода Оляно, і ти, земля Тетяно! Дай мені, Романе, води од усякої біди!
На порозі хати його зустрічала жінка з іконою, переливала воду з однієї посудини в іншу. Зберігала її протягом року як засіб від усіх негараздів — від відьми, від пристріту, лихоманки. Також цього дня міряють воду в колодязі: якщо вона прибуває, то це віщує прибутки від врожаю.
Цілющу силу має й хліб, спечений на Стрітення. На нього знахарі вишіптували пристріт (уроки), давали хворим разом зі стрітенською водою. Його освячували в церкві й тримали вдома. При пожежі з ним оббігали навколо хати, щоб вогонь не пішов далі.
2 
35413
Коментарі