9 липня 1811 року на Київському Подолі сталася одна з найбільш руйнівних пожеж в історії міста. Близько полудня у дворі міщанина Антона Овдієва виникло займання. Вогонь знищив більшість з 2068 подільських будинків.
Внаслідок пожежі (кажуть, що підпал зробили французькі шпигуни напередодні Вітчизняної війни 1812 року), був знищений цілий район міста — Поділ.
Пожежа розпочалася у тупику вузької вулиці поблизу Житнього ринку і церкви Миколи Притиска. Через вузькість і захаращеність подільських вуличок пожежники не змогли вчасно локалізувати пожежу і вона швидко охопила весь район.
Загалом вогонь за три дні (9—11 липня) знищив понад 2 тисяч будинків, 12 церков, 3 монастирі. В пожежі вистояли лише поодинокі споруди як-то: т. зв. будинок Петра I, т. зв. будинок Мазепи, будинок Рибальського, будинок Назарія Сухоти, перший поверх Контрактового будинку, окремі церкви.
Загинуло близько 30 чоловік, серед яких жінки й діти, а також ченці та черниці Братського і Флорівського монастирів. Жителі Подолу, які належали до купецької, ремісничої та міщанської верстви, повністю або майже повністю втратили своє майно, залишилися без даху над головою, без будь-яких засобів до існування. Лише серед купців та міщан постраждало біля тисячі родин.
Після пожежі 1811 року Поділ було відбудовано за проектом київського архітектора А. І. Меленського і петербурзького — Вільяма Гесте.
Від "допожежного" планування району збереглися лише вулиці Покровська та Притисько-Микільська.
У літо 1811
Прохромлено небо жаскою хвостатою зіркою,
стривожені ночі посипано сіллю Стожар.
Подейкують, ніби з кометної гриви жаринкою
зайнявся тим літом великий подільський пожар.
Горіли хати, і дерева, й крамниці з лабазами,
горіли рибалки, музики, шевці та кравці.
Вогонь розповзався оранжевими метастазами,
жартуючи бліками світла на княжій ріці.
Не встигнув Поділ помолитись як слід, ні покаятись:
оспалим спалила його найчистіша зі страт.
Спіжевий архангел крізь дим просурмив апокаліпсис,
і, наче у Лету, в багаття пірнув магістрат.
Дмитро Куренівець, 1979 рік
Коментарі