110 років тому, 30 січня 1905 року у містечку Нові Санжари на Полтавщині народилася Оксана Мешко, біолог, учасниця опозиційного руху в Україні в повоєнний період, фактичний голова Української Гельсінської групи в період масових арештів з боку КДБ в кінці 1970-х років. Лише кілька місяців не дожила Оксана Мешко до 24 серпня 1991 року, коли Україна стала незалежною.
Народилася в багатодітній родині малоземельних селян із козаків, які ніколи не були кріпаками, а тому зберегли козацький дух.
Сорокарічний батько Оксани Мешко без будь-якої особистої вини перед радянською владою в 1920 р. в разом з іншими заложниками був розстріляний за невиконання волостю продподатку. Хата була конфіскована, убитий 17-літній брат Євген, активіст "Просвіти". Сестра Віра і брат Іван розбрелися по світу.
1927 року Мешко вступила на хімічний факультет Інституту Народної освіти в Дніпропетровську і зуміла його закінчити, попри декілька виключень "за соцпоходження". Добивалася відновлення, бо не належала до "експлуататорів". Готувалася до екзаменів майже екстерном, не маючи ні гуртожитку, ні стипендії, але в комсомол таки не вступила.
1930 року вийшла заміж за Федора Сергієнка, колишнього члена Української комуністичної партії ("боротьбистів"), яка заледве не вся вже в 1925 сиділа на "Холодній Горі" (Харківська тюрма) — і Федір теж. Лідери УКП звідти не вийшли, а рядових випустили, щоби знищити пізніше. 1935 р. чоловік був знову заарештований. Рік Мешко домагалася його звільнення, після чого він мусив виїхати на Урал.
1936 року заарештований "за втрату пильности" колишній політкаторжанин дядько Оксани Мешко Олександр Янко, 1937 року розстріляний Євген, заарештований дядько Дмитро Янко. Мешко звільнили з посади молодшого наукового співробітника хімлабораторії Науково-дослідного інституту зерна "за скороченням".
Забрала Оксана Мешко синів і поїхала в Тамбов, де вже осів чоловік. Старший її син загинув під час німецького бомбардування. У травні 1944 року повернулися в Дніпропетровськ до матері. 1946 року прибилась із Рівненської області сестра Віра Худенко, а з нею нова біда: її син Василь, який служив у Радянській армії, потрапив у німецький полон, утік і загинув у рядах Української Повстанської Армії. Пильні сусіди донесли на Віру в НКВС. Мешко добивалася її звільнення — і сама була заарештована в Києві 19.02.47 року Оксану Мешко визнали винною в намірі разом із сестрою вчинити замах на М.Хрущова. Допитували 21 ніч підряд, а якщо вдень дрімала — саджали в бокс. Але протоколу про визнання вини так і не підписала. Через 7 місяців сестрам дали по 10 років виправно-трудових таборів.
Працювала в сільгоспзоні на Ухті, била камінь під Іркутськом, була будівельником. Жахи сталінських контаборів Мешко описала пізніше в книжці "Між смертю і життям".
1954 року комісія ЦК КПРС комісувала Оксану Мешко як хвору. Її випустили на заслання. Тільки в 1956 році вдалося одержати паспорт і повернутися в Україну, до сина Олеся, який мешкав у Києві в квартирі на 4,5 кв. м. 11.07.56 року полковник юстиції Захарченко, вручаючи Мешко реабілітаційне посвідчення, з ноткою щирості промовив: "Родина просит извинения. Желаю вам счастья и будьте здоровы." Як реабілітована, Мешко одержала 12-метрову кімнату, почала будувати з сином будиночок на Куренівці.
Хрущовська відлига вивільнила творчу енерґію решток української інтеліґенції і породила нове покоління — шістдесятників. Повільно піднімалася завіса над жахливим і ганебним минулим. Відкрився приватний етноґрафічний музей Івана Гончара. На схилах Дніпра розучував пісні самодіяльний хор "Гомін" Леопольда Ященка. Люди збиралися біля пам'ятників Шевченку, Франку, на літературні вечори, десятки яких організовувала Мешко. Не налякали їх арешти 1965 року. Син О.Сергієнко був заарештований 1966 року на 15 діб за виступ перед пам'ятником Т.Шевченку 22 травня (день перепоховання в Каневі 1861) і виключений з медінституту. Працював учителем, але й зі школи звільнили за виступ 07.12.70 року на похороні А.Горської. У зв'язку з арештом Валентина Мороза в 1970 році в домі Мешко був обшук. Вигребли все, що здавалося підозрілим. Мешко заявила протест Верховній Раді і КДБ.
Над новим поколінням української інтеліґенції нависла загроза знищення. КДБ розіграв примітивну, але грандіозну за своїми наслідками провокацію. У зв'язку з арештом громадянина Бельгії Ярослава Добоша починаючи з 12.01.72 року Україною прокотилася хвиля обшуків, арештів, судів і позасудових репресій. Заарештований був і О.Сергієнко.
22 травня 1972 року Оксану Мешко теж затримали, коли підходила з букетом квітів до пам'ятника Т.Шевченку. Обшук за обшуком, ходіння по інстанціях з метою полегшити долю хворого на туберкульоз сина... Це не просто материнські клопоти - це ходіння по лезу бритви. Її заяви, пристрасні й досконалі за стилем, логічні й переконливі, обґрунтовані почуттям своєї правоти й моральної переваги - це блискучі зразки правозахисної публіцистики. Це вже був голос не просто матері на захист сина - це була відкрита боротьба за права людини — проти цілої імперії зла. Зі власного досвіду знаючи, як страждають люди в неволі, Мешко намагається допомогти їм і їхнім родинам.
Здавалося, після погрому 1972-1973 років в порожньому, духовно розгромленому Києві вже не залишилося нічого живого, але коли М.Руденко поділився з Мешко ідеєю створити Українську Гельсінкську Групу, вона беззастережно прийняла її, спитавши тільки, хто решта членів Групи. "Оце я, а ви будете друга," — сказав Руденко. - "Але ж хто буде носити передачі моєму синові і посилати йому пакунки?" – "Боже, Оксано Яківно! Ви така злякана, що подумали, що нас можуть заарештувати! Але ж наша Українська громадська група буде заснована на Гельсінкських угодах..." – "Будемо ми заарештовані. Але... мені навіть краще, щоб я була заарештована, бо мені жити тепер тяжко. Я не можу так жити."
За перші два роки діяльності УГГ у Мешко було 9 обшуків. Декілька разів перекопали городець біля будинку Мешко, вишукуючи "крамолу". Щоб довести 75-річну жінку до інфаркту, на неї вчинили збройний напад. У будинку навпроти влаштували спостережний пункт з апаратурою нічного бачення.
Після арештів членів-засновників УГГ Мешко стала фактичним її керівником, а згодом і заледве не єдиним її діяльним членом, бо інші сиділи якщо не під арештом, то під наглядом. Іноді вона вибиралася з дому через вікно, коли треба було нести матеріали. Бувало, автобус, у якому їхала Мешко, зупиняли, її знімали і відсилали у зворотному напрямку. Вона майже самотньо вела затяжну війну з цілим сонмищем кагебістів, стукачів, оперативників, потім психіатрів, слідчих, суддів, конвоїрів, наглядачів... Один кагебіст сказав: "Якби п'ять таких бабусь на Україну — все КГБ мало б інфаркт." У дисидентських колах її з повагою називали "баба Оксана." Або "козацька матір." Вона наполегливо кликала на місце заарештованих членів Групи нових людей.
У 1980 році Мешко 75 діб протримали в психлікарні ім. Павлова, але лікарі не взяли на себе гріха. КДБ мусив заарештувати майже 76-річну жінку. Київський міський суд з особливим цинізмом виніс вирок за ст. 62 ч. 1 на Різдво Христове 1981: 6 місяців ув'язнення і 5 р. заслання.
На місце заслання в поселення Аян Хабаровського краю (на березі Охотського моря) Мешко етапували через всю імперію 108 діб. Конвой відмовлявся приймати її: "Навіщо нам трупи возити..."
В Аяні досиджував останні три місяці заслання її син О.Сергієнко. Він заготував дров на зиму, і мати наказала йому: "Їдь домому, рятуй сім'ю" (дружина в Києві після народження дитини довго не могла ходити). Хатинку заносило снігом — по три дні не могла вийти. Молилася. Фізичними вправами боролася з хворобами. І вижила. 05.11.85 року виїхала з Аяна. У Хабаровську її зустрів П.Розумний, привіз у Київ.
Перебудову зустрічала з надією. В лютому 1988 року Мешко на запрошення української діаспори поїхала до Австралії на операцію ока (аденома). "Їдьте, Оксано Яківно, — благословляли кагебісти. І не повертайтеся." – "Ні, я таки повернусь. На ваші голови." Це була тріумфальна поїздка. Вона виступила в парламенті Австралії з інформацією про становище в Україні, взяла участь у роботі Всесвітнього Конґресу Вільних Українців у США. Це був новий могутній прорив українського національного питання у світову пресу.
Коли Мешко повернулася в Україну в січні 1989 року, то одразу потрапила у вир подій, що призвели до незалежності. Вона стала членом Координаційної Ради Української Гельсінкської Спілки, відкривала Установчий з'їзд УГС, де на її основі була створена Українська Республіканська партія. Вона виступила з ініціативою продовжити гельсінкський правозахисний рух у формі Українського комітету "Гельсінкі-90" (створений 16.06.90) і була його рушійною силою. Мешко брала участь у студентському голодування восени 1990 року. Невгамовна енерґія Мешко вражала людей, що її знали, і заохочувала до дії.
У кінці грудня 1990 року у Оксани Мешко стався інфаркт. 02.01.91 перестало битися її, здавалося, невтомне серце. Похована на Байковому кладовищі, поруч з мамою. На їхніх могилах установлені козацькі хрести.
8 
35413
Коментарі