"Ми переночували на березі Кальміусу. Цієї ночі вода вкрилась льодом. Проїхавши луговим берегом п'ять верст на південний захід, наблизились до форпосту, який зайняв запорізький полковник з двома сотнями козаків", - записав 1 жовтня 1773 року у своєму подорожньому щоденнику академік Іоган Гюльденштедт (1745-1781). На початку серпня того року виїхав із своєю експедицією з Черкеська, що на річці Кубань, до Криму. Описував побут, господарство і природу.
За указом російського сенату тоді по Кальміусу проходила межа між володіннями Донських і Запорозьких козаків. Розмежування поширювалось не лише на землю, а й на море, в якому козаки активно ловили рибу.
До початку російсько-турецької війни 1768-1774 років, коли околиці Таганрогу були зовсім незаселеними, запорожці дозволяли кримським татарам переходити через Кальміус з худобою, яку випасали на просторах до Самбеку (річка в нинішній Ростовській області РФ, впадає у Таганрозьку затоку). В Крим повертались тільки восени. За це козаки брали собі частину овець.
"Хоча ці простори за мирним російсько-турецьким договором 1700 року належали Росії, запорожці мали тут свої хутори аж до річки Міус, - пише дослідник. - В місці впадання річки Сарматки в Міус існувало Перше Малоросійське поселення, або Сарматська слобода. Таких вздовж річки було три. В кожній по сто дворів. Більшість козаків живуть в курних хатах, але малоросіяни у своїх хатах роблять із вербової лози труби. Через них дим виводиться з кімнати. Тутешні жителі займаються скотарством і землеробством, і те, і інше виходить у них добре. Розводять коней, рогату худобу і довгохвостих овець. Волів використовують для впрягання у вози та плуги. Малоросіяни орють великим плугом, подібним до грузинського, впрягають до чотирьох пар волів; козаки – російською сохою."
Протягом дня експедиція Гюльденштедта спустилась вздовж річки до Азовського моря, в район сучасного міста Маріуполь. Далі рухались берегом на Захід.
"На пагорбах дуже багато куріпок. Їх ловлять в сітки з розмірами клітинок до одного дюйма. Для цього беруть щит в чотири фути в квадраті зроблений із білого полотна, яке натягується на палички по боках і навхрест. Прикриваючись щитом птахолови дивляться крізь спеціальні отвори і підходять до зграї куріпок. Розпинають на коликах циліндричну сітку довжиною 16 футів, отвором до куріпок. По боках від неї сітчасті крила по 12 футів дожиною. Потім обходять зграю з протилежного боку і видають за допомогою щита легкий шум. Куріпки тікають від нього і забігають до кінця сітчастого ковпака поки він не наб'ється повний", - описав Гюльденштедт.
До Криму вченому потрапити не вдалось через війну і відсутність супроводу. Тому кінцевим пунктом його подорожі півднем була Петровська фортеця, яка розміщувалась на косі між азовським морем та лиманом Бердою (нині там село Новопетрівка Бердянського району Запорізької області). Мала чотири цитаделі, земляні вали і рови. Будинки у фортеці зі зрубу, покриті гонтом або очеретом. Взимку обігріваються очеретом та чагарниками.
"На косі багато солоних озер, - підмітив Гюльденштедт. - Влітку вони повністю пересихають і на сірому глинистому дні залишається тонка соляна кора. Її змітають в купи і у невеликих ямах заповнених чистою розсольною водою змивають синьовату глинисту землю. Таким чином отримують доволі чисту сіль. Її збирають запорожці для своїх рибних заводів і для домашнього вжитку".
Вчений звернув увагу що в морі біля фортеці водиться камбала та морський кіт. В Бердянському лимані – багато коропів і тарані. Влітку дуже багато лебедів і пеліканів, яких називали "бабами".
5 
35413
Коментарі
1