"Локальна історія" - така сторінка на Фейсбуці, створена львівськими дослідниками історії. Сюди можна надсилати цікаві старі фото та розповідати історії, пов'язані з ними. Уже готується сайт Локальна історія, який невдовзі запрацює. Про проект Gazeta.ua розповів його керівник Тарас Чолій. За фахом - журналіст, очолює музей "Територія терору" у Львівській міській раді.
"Ми працюємо від громадської організації Українська Галицька Асамблея. Усього в роботі залучені 10 молодих істориків та краєзнавців. Працюємо методом живої історії. Щотижня виїжджаємо по двоє людей у різні села Галичини, маршруткою. Шукаємо там найстаріших людей. Проводимо з ними інтерв'ю по 2-3 години. Усе фіксуємо на відео. Фото скануємо. Вже опрацювали близько 200 сіл. Маємо 10 тисяч фотографій."
Дані перевіряють через архіви, бази СБУ. На цій основі видають невеликі довідники про села.
"Мало людей знають історію, а ще менше людей знають історію того села, міста, де проживають, - каже Чолій. - Ми перенасичені інформацією, а не знаємо, де живемо, чому це місце так називається. Колись таку інформацію передавало старше покоління. Зараз старше і молоде покоління майже не спілкуються, інтернет забирає наш час. Але ж ми втрачаємо живих людей, які заберуть з собою те, чого нам вже ніхто не розкаже."
Раніше працівники Локальної історії робили в селах, де побували, виставки - з плакатами, фото, фільмами. Зараз зосередилися лише на розробці сайту.
"Ніхто на ці зустрічі не іде. Люди не цінують того. Ідуть швидше в магазин за пивом. Старші відійшли, діти не розуміють, а людям середнього віку того не треба. Тому ми вирішили, що це неефективне витрачання часу і грошей. Це капля в морі, яка нічого не вирішує. А в інтернеті це зможуть прочитати люди з усього світу. Потрібно, щоби була державна програма до вивчення своєї історії."
Зі своїх спостережень Чолій зазначає, що найціннішими є дані міжвоєнного періоду. На фото тих років видно багато молоді, вона переважно причетна до якихось громадських організацій. А вже у радянської людини сімейний архів - це випускні альбоми, весілля, щось побутове.
"Одного разу приїхали до упівця в Калуському районі. Я його раніше зустрічав і обіцяв навідатися для розмови. А він мені: "О, чо ж ви так довго їхали? Я все вас чекаю, бо ніяк не можу вмерти, поки то все не розказав." Люди нам сповідаються. Їх ніхто так детально не випитував, не вислуховував. Після кількох годин інтерв'ю їм стає легше - ніби це все передали, і вже легше "піти". Потім багато нам телефонують. Видно, що для них ця зустріч і розмова була дуже важлива."
Факти Локальної історії не претендують бути доведеними. Але інколи дослідники громадської організації знаходять такі дані, про які мало написано в офіційній історії.
"Наприклад, маловідомий серед загалу факт, що НКВС робили облави на мирних мешканців. Особливо у релігійні свята. У моєму селі Кореличі Перемишлянського району 19 серпня 1944 року енкаведисти просто оточили село. І усіх чоловіків, які від них утікали, розстрілювали. А хто не втікав - того брали насильно у червону армію.19 чоловіків застрелили просто серед села. Їх тіла збирали по лісах, дорогах, під тинами."
8 
35413
Коментарі