У вересні 1955 року з письменника Андрія Хименка з Черкас було знято судимість за патріотичні погляди. Його за доносом військовим трибуналом було засуджено до "10 років виправно-трудових таборів і 5 років ушкодження прав". Покарання відбував у таборах Півночі. Творчий псевдонім Андрія Хименка - Химко. Він автор трилогій про Івана Сірка "Засвіти", "Між орлами і півмісяцем" та "Під Савур-Могилою", поеми "Анти" та біографічної повісті "У пазурах вампіра". Майже все життя Хименка переслідували кегебісти. Перед смертю він встиг проголосувати за незалежність, перебуваючи в лікарні. Помер 18 грудня 1991 року.
"Я жив у них на квартирі. Якраз поступив в інститут, а гуртожитку не було. Батьки згадали про Андрія Івановича, сказали, що він з Інти. Це місто в республіці Кома. Вони з ним були там в репресованих таборах, - згадує журналіст з міста Сміла На Черкащині Олександр Вівчарик. - Бувало вранці проснуся, а його дружина Ірина Михайлівна плаче, знову хтось написав на тину "бандерівець". Андрій Іванович стирати забороняв, бо він не приховував свої національні погляди. Невідомі зламували їм дерева, які вони садили біля двору. Кегебісти часто навідувалися з обшуками. Таким чином йому в Черкасах створювали не комфортне життя, щоб виїхав. Але він все одно не здавався. Ніколи не падав духом, був веселим. Я гордий тим, що не "здав" Андрія Івановича. Хоч мене не одноразово викликали до декана, погрожували вигнати з інституту. Казали, щоб я взяв ключ і відкрив хату для обшуку".
На Андрія Хименка чинили тиск і через його дружину Ірину. Зберігся протокол обшуку 1983 року на її ім'я, звинувачують у крадіжці речей, документів і грошей у громадян, які зупинялися в готелі, де вона працювала.
"Це був такий собі видуманий привід, щоб прийти до нас додому й зробити обшук у батька. Слідчі відразу ж зайшли до нього в кабінет і вилучили всі рукописи збірок віршів. Повернули в 1990 році", - зазначила дочка Хименка 57-річна Лариса Шевченко і додала. Він працював на підприємствах бухгалтером, але щоразу, як тільки починали цікавитися кегебісти, доводилося звільнятися".
Андрій Хименко свої твори друкував в п'ятьох примірниках. на випадок, якщо оригінал у нього вилучать.
"Андрій Іванович так тарабанив на тій машинці, як з кулемета. В такі моменти можна було кричати, співати, він був повністю зосереджений на роботі. Копії для зберігання роздавав друзям, деякі закатував у трилітрові банки й закопував у садку. Завжди творив із цигаркою. "Смалив" одну за одною, був заїдливий курець, як і Василь Симоненко. Вони вдвох часто зустрічалися. Йшли у парк і там розмовляли доти, поки в обох не скінчаться всі цигарки. Андрій Іванович розповідав Василю правду про голодомор й табори. Так що на творчість Симоненка вплинув Андрій Іванович", - зазначив Олександр Ілліч.
Хименки дружили із родиною Івасюків, з батьками Володимира познайомився в таборах.
"Є фото, де він їздив у гості до Івасюків. Сидить на лавці із його сестрою Оксаною. Досі зберігся лист-співчуття, надрукований Андрієм Хименком 6 червня 1979 року. В ньому він звертається: "Любі і дорогі наші Івасюки! Софіє Іванівно і Михайле Григоровичу! Діти!.. Не можемо повірити собі! Не хочемо вірити! ..Як? ..Чому? ..Через що?.. Хай Вам облегшить ту чорну муку хоч те, що Ваша втрата не лише Ваша; що Володя духовно житиме і в пам'яті і на устах людей і сьогоднішніх, і майбутніх… А все ж – чому? Пухом земля йому і крилами слава!..". Цей текст він надіслав Івасюкам телеграмою. Володимир бував у Хименків. Андрій Іванович мені розказував, який це талановитий хлопець, з нього виросте композитор, якого буде знати світ. Він вже тоді писав сюїти і симфонії. Коли Володимира знайшли мертвим, Андрій Іванович був переконаний, що його вбили кегебісти. Є ж свідки, як його затягували в машину. А згодом знайшли повішеним ще теплим. А тоді спека була. Очевидно був десь у морзі, а потім вирішили так подати його смерть. Ми з Андрієм Івановичем дійшли думки: якби Володимир погодився на переїзд в Москву, куди його запрошував якийсь композитор, то залишився б живим. Так свого часу вчинив Тарас Петрененко. Тут же його теж переслідували", - розповів Олександр Вівчарик.
Андрій Хименко народився 27 липня 1919 року в селі Адамівка Чигиринського району. Батьки, брат та чотири сестри загинули під час голодомору 1933 року. Андрій із ціпком та торбиною помандрував у Крим, звідти на Кубань. Перебував в дитячій колонії у Ростові-на-Дону. В 1935 році вступив на робітничий факультет при Черкаському педінституті. Після першого курсу перейшов навчатися в місцевий медичний технікум. Працював вихователем у дитячому будинку інвалідів. Вступив на заочне відділення літературного факультету Дніпропетровського університету, два курси якого встиг закінчити. У перші дні війни лікувався в Полтаві й там потрапив в окупацію. В січні 1942 року був уперше заарештований гестапо. Останній, третій арешт відбував в Уманській тюрмі. З камери смертників був звільнений радянськими військами в грудні 1943 року.
12 серпня 1944 року за доносом був засуджений. В Черкаси повернувся 1964 року. Працював головним бухгалтером на підприємствах. Часті зміни місць роботи були пов'язані з постійним переслідуванням та "опікою" з боку органів КДБ.
2 
35413
Коментарі