— Рєпін став проходити повз мольберт, за яким я працював, ніби мене взагалі не було в майстерні, — розповідає Олександр Мурашко другові.
З 1894 року він, уродженець Києва, навчається у Вищому художньому училищі при петербурзькій Академії мистецтв. Серед викладачів виділяється Ілля Рєпін — автор картини "Запорожці пишуть листа турецькому султану", кумир молодих російських художників. Але на Мурашка той не звертає уваги. Улітку 1896-го хлопець їде додому, малює етюди в околицях Києва. Коли повертається, йде до Рєпіна, щоб показати нові роботи.
— Кинь там під стіл. Я згодом подивлюся, коли буде час. А ти приходь до мене завтра, — каже той.
Наступного дня він знову в кабінеті викладача. Той каже, що не дивився на етюди.
— Страшно мені стало, що тепер зі мною буде? Прожене чи ні? — згадує Мурашко.
— Дістань, — зневажливо просить Рєпін.
Та коли бачить роботи, одразу змінює тон.
— Приходьте завтра працювати, — говорить.
Розпорядок роботи такий: з 9.00 до 12.00 студенти пишуть етюди, далі — перерва 3 години, після чого до 19.00 працюють над ескізами й малюють натурників. По суботах, щонайменше двічі на місяць, влаштовують виставки написаного за останній час. Під наглядом кумира Мурашко швидко покращує майстерність. Його роботи потрапляють на виставки Московського товариства шанувальників мистецтв, їх відзначають преміями й розкуповують колекціонери. Взимку його дядько Микола Мурашко бере племінника до Мюнхена — одного з художніх центрів Європи. Та киянинові там не подобається.
— Запахло весною, і мене потягнуло на батьківщину, — оповідає. — Наближалася Пасха. Згадались куличі, мазурки, "баби", сирна паска, прикрашена мигдалем і родзинками з традиційними рельєфними літерами "Х.В." і встромленою зверху великою паперовою квіткою. Згадалися яскраво фарбовані яйця, друзі, що катали їх з лотка де-небудь на лугу, і дівчата, одягнуті в найкраще. Страшно захотілося потрапити додому, в Україну. Терпів-терпів і не витримав, утік сам, а дядько залишився за кордоном.
Він носить модний "європейський" піджак і пишну краватку, заколену булавкою з перлиною. Та у світському середовищі почувається ніяково. Під час офіційного прийому в однієї графині обливає соусом сусідку за столом.
— Ви зробили мені послугу. Тепер чоловік замовить нову сукню, — каже та.
Не всі курйози закінчуються щасливо. Якось Рєпін передає Мурашкові замовлення на портрет Марії Федорівни, вдови російського імператора Олександра ІІІ. Працює у фраку — так заведено етикетом. Під час малювання присутня статс-дама — саме через неї художник має звертатися до цариці. Та в пориві творчості він забуває про умовності.
— Голову, голову тримайте як слід, — наказує монаршій особі. Отримує за це догану.
Іншим разом приходить домовлятися за портрет із якоюсь аристократичною пані. Хвилюється, просить закурити. Гасить сірник об край попільнички, весь попіл разом із недопалками летить на плаття господині. Дістає з кишені хустинку, намагається почистити одяг, перечіпляється за килим і ледве не падає.
— Я напишу вам листа, — каже на прощання жінка. Звісно, більше звістки не подає.
1900 року Олександр Мурашко завершує роботу над дипломною картиною "Похорон кошового". Зараз її можна подивитися в Національному художньому музеї України. "Твір пана Мурашка настільки цікавий і так добре написаний, що мимоволі хочеться побачити його ще раз", — пише газета "Московські відомості".
Він отримує звання вільного художника і право на закордонне відрядження як "пенсіонер" Академії мистецтв.
"Зальцман учтиво поцілував мою руку"
— Багато дурачилися, пива пили ще більше, — так описує художник Олександр Мурашко мандрівку Європою у 1901–1904 роках.
Спершу він їздить Німеччиною, Італією. Відвідує музеї й галереї. Та заповітна мрія всіх художників — Париж. Тут зупиняється й українець. Долучається до нічного життя. Гуляє Латинським кварталом, буває на карнавалах та в кабаре. Тим часом критики бачать "легковажність" у манері його малюнку.
— Мазій із Сашка вийде чудовий, але йому необхідно дисциплінувати свій талант, — каже його товаришеві мистецтвознавець Адріан Прахов. — А для цього зараз найкраща школа — мюнхенська. Там і художники зібралися солідні, і життя скромніше, ніж у Парижі, де для людини з таким темпераментом занадто багато спокус.
Мурашко залишає Париж не з власної волі. Якось він поїхав на екскурсію й забув попередити про це швейцара будинку, де винаймав майстерню. Власник вирішив, що художник утік, бо не мав чим заплатити за оренду. І за кілька днів продав усе його майно.
— Думав, здивую Мюнхен, — оповідає Мурашко. — Але тут збиралися зі всього світу солідні "дяді" з довгими бородами, що багато разів виставляли свої роботи, з іменами, і, уяви собі, сидять в Академії, вчаться, як школярі. Наш земляк Зальцман перезнайомив мене з усіма російськими художниками, із французами й німцями. На перших порах ми разом пили вечорами мюнхенське пиво в якій-небудь "Кнейпе" і сперечалися про мистецтво. Та вдень ніхто з них не хотів мене бачити, усі гречно відмовлялися від посиденьок. Тут я зрозумів, що це не так, як у нас в Академії. Тут люди по-справжньому працюють із дня в день. Зрозумів і став сам працювати.
З нудьги вирішує влаштувати незвичайну пригоду. Його колеги переодягаються у фраки й циліндри, скуповують всі квіти в околицях вокзалу.
— Що сталося? — запитують перехожі.
— До Мюнхена приїжджає російський великий князь. Інкогніто, — пояснюють ті. Титул "великий князь" у Росії носили найближчі родичі імператора.
"Князя" грає Мурашко, секретаря — його товариш Зальцман.
— Я, стоячи на сходинках, "милостиво" злегка припідняв циліндр і оглянув присутніх, — згадує художник. — Подавши мені букет, Зальцман виголосив чудову промову. Я величаво протягнув зверху свою руку, яку він на очах здивованих німців учтиво поцілував. Усі художники тричі прокричали "ура!", махаючи в повітрі блискучими циліндрами і квітами.
"Високі гості" сіли в чотиримісну карету й поїхали оглядати музеї та пам'ятники. Свита розмістилася в парних екіпажах. Супроводжувати кортеж взялася місцева поліція на велосипедах. Аби спекатися її, довелося заїхати в російське консульство — Мурашко знав його керівника. Консул пригостив "князя" обідом і провів на вокзал, дотримуючись правил етикету.
4 
35413
Коментарі