Ексклюзиви
Четвер, 25 травня 2006 18:33

Махно заборонив "Чорній бороді" стріляти у Петлюру

Могила Симона Петлюри на паризькому цвинтарі Монпарнас
Могила Симона Петлюри на паризькому цвинтарі Монпарнас

Петлюра жив у Парижі без охорони. Ходив містом сам або з усією родиною — дружиною та двома доньками. Він був фаталістом.

На щастя для його родини, 25 травня 1926 року в Латинський квартал поблизу Сорбонни Симон Васильович потрапив сам. На розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель зупинився перед вітриною книжкового магазину. Ряди книжок — останнє, що бачив у своєму житті полтавський інтелігент, театральний критик та публіцист.

Убивця випустив у нього сім куль. Восьму, останню, перекосило в барабані револьвера. Могутній організм Петлюри ще боровся за життя, коли терорист із посмішкою здався поліції. Неначе знав, що буде виправданий судом присяжних.

Із суду над вбивцею Петлюри адвокати зробили антиукраїнський спектакль. Під час нього з"ясувалося, що про підготовку замаху в Парижі багато хто знав.

Убивця випустив у нього сім куль

Перед скоєнням нападу на Петлюру анархіст Самуїл Шварцбард причепився з проханням про "товариську пораду" до Нестора Махна. Той у передмісті Парижа Венсені винаймав злиденну квартирку разом із дружиною Галиною Кузьменко. Жив із шевства. Паризьке офіційне ім"я "батька" було Міхненко, але для гостей це був "секрет Полішинеля". Хто тільки не приповзав до Нестора Івановича з емігрантського мурашника — і колишній білогвардійський офіцер Яків Карабань, і старі гуляйпільські побратими. Під час посиденьок у кафе Шварцбард ("Чорна борода" у перекладі з ідиш) вчепився у "батька", за спогадами дружини Махна, — "як реп"ях". Без запрошення приходив до них, випитував про Петлюру, погрожував, що вб"є його за погроми, помститься за всіх євреїв. Казав: "Я — хворий, все одно помру, але і йому не дам жити!" — всі його розмови зводилися до цього. Махно заборонив "Чорній бороді" стріляти в Петлюру. Але це не допомогло.

У зеніті політичної діяльності "батько" вважав Симона Васильовича одним зі своїх головних ворогів. Але відступаючи на захід від більшовиків, Махно всерйоз роздумував над об"єднанням з армією УНР. Тоді згадалися йому щирі жести Петлюри: 1919 року той забрав на лікування три тисячі тифозних махновців. А коли вчорашні ніби непримиренні вороги зіткнулися у Польщі в таборі для інтернованих, Петлюра врятував уже самого Махна. Вояки УНР готували вбивство "батька", та Симон Васильович не дозволив цього. І Махно це добре пам"ятав.

Петлюра забрав на лікування три тисячі тифозних  махновців

Шварцбард воював у царській і в Червоній армії, був французьким легіонером, очолював чекістський загін під орудою Григорія Котовського."Чорна борода" приписав провідникові армії УНР усі погроми й розбірки, що відбувалися на мало керованих теренах тодішньої України. "Добровольчєская армія" Антона Денікіна і навіть Перша кінна червоних Семена Будьонного громили єврейське населенням не менше за напівсамостійних "батьків" у повітах. Але Петлюра єдиний мав у своєму уряді міністерство з єврейських справ та видавав накази проти погромників.

Служба безпеки Франції "вела" Шварцбарда від самої появи у столиці й занотувала його зв"язки зі збільшовиченим Союзом українських громадян. Німецька розвідка під час процесу над Шварцбардом повідомила французьких колег, що той убив Петлюру за прямою вказівкою Галіпа, емісара Союзу українських громадян. Нитки від виконавців вели до радянської амбасади. Там у ранзі посла СРСР відбував політичну немилість Кремля вчорашній голова Раднаркому України Християн Раковський — болгарин, провідник революції в Румунії, член ЦК та політбюро КПУ, член ЦК РКП у Москві, людина зі славою міжнародного авантюриста.

Для координації спецоперацій у Раковського був Михайло Володін. Цього чекіста-"мокрушника" перекинули до Франції 8 серпня 1925 року. Вони зі Шварцбардом майже не приховували інтересу до життя Петлюри.

Шварцбард емігрував до Південної Африки, де помер 1938 року

Шварцбарда виправдали, і він емігрував до Південної Африки. Там написав мемуари і помер 1938 року. А французький уряд вислав з країни Галіпа, Дзіковського та інших активістів Союзу українських громадян — аби не муляли очі "лівому" урядові. Той уряд, як і присяжні, був вихований давати різку відсіч будь-якому антисемітизмові ще з часів "справи Дрейфуса". Головне ж — Петлюрою й українською справою загалом французька влада пожертвувала у куди більшій грі. Бо тоді саме минуло півроку, як Париж офіційно визнав радянську Москву і тільки-но отримав звідти натяк, що Франції можуть повернути частину боргів царської Росії.

Що насправді відбулося в Парижі, прекрасно розумів академік Сергій Єфремов, який жив у більшовицькому Києві. Через 24 години після вбивства на вулиці Расін він занотував у щоденнику: "Тільки більшовикам міг заважати цей носій єдиного популярного в Україні і не заплямованого перекинчинцтвом політичного ймення. Навіть тепер, коли у нього не було жодної реальної сили, все ж сама мара його ймення грізно стояла перед більшовиками".


1879, 10 травня — народився у Полтаві в міщанській родині козацького походження
1900 — вступає до Революційної української партії
1901 — виключений із духовної семінарії
1903, грудень — заарештований за членство у Чорноморському вільному товаристві
1904, березень — після звільнення переїздить до Києва, потім — до Львова (тоді — Австро-Угорщина) для навчання в університеті
1912–1917 — у Москві разом з О. Саліковським редагує часопис "Украинская жизнь", служить бухгалтером у страховому товаристві "Россия"
1914 — публікує відозву "Війна та українці"
1915 — одружується у Москві з Ольгою Більською
1917, 18–21 травня — обраний Головою Генерального Військового Комітету при Центральній Раді, проголошує негайну українізацію армії
15 листопада — призначений Генеральним Секретарем військових справ Центральної Ради; повідомляє Головний штаб Російської армії, що військова влада в Україні переходить до його рук
31 грудня — подає у відставку
1918, січень — на Лівобережній Україні створює Український гайдамацький кіш Слобідської України
1918, січень—лютий — ліквідовує більшовицьке повстання у Києві, терпить поразку від московських військ М. Муравйова, відступає на Правобережну Україну
1918, грудень — очолює армію УНР
1919, 11 лютого — стає Головою Директорії після відставки Володимира Винниченка
1920, жовтень — разом з урядом УНР емігрує до Польщі
1923 — переїздить до Будапешта, згодом — до Відня та Женеви
1924 — оселяється у Парижі
1926, 25 травня — вбитий Самуїлом Шварцбардом у Парижі

Зараз ви читаєте новину «Махно заборонив "Чорній бороді" стріляти у Петлюру». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Loading...
Голосів: 818
Голосування Нову поетичну збірку кого з українських поетів ви б хотіли прочитати?
  • Оксана Забужко
  • Юрій Андрухович
  • Віктор Неборак
  • Василь Герасим'юк
  • Кость Москалець
  • Іван Малкович
  • Ліна Костенко
  • Олександр Ірванець
  • Наталка Білоцерківець
  • Василь Голобородько
  • Ваш варіант у кометарях
Переглянути
гадание без регистрации