Король Людовик XV закохався у повію

 

— Я захоплений мадам Дюбаррі. Це єдина жінка у Франції, яка знає секрет — як змусити мене забути про мій вік, — каже 58-річний король Франції Людовик XV герцогу де Рішельє влітку 1768-го.

— Просто ви ніколи не були в борделі, — жартує той.

Нова коханка короля молодша від нього на 36 років. Її звати Марі Жанна Бекю, і вона — повія. Кілька років тому її взяв на утримання граф Дюбаррі. Не вельми поважає свою пасію, позичає на ніч то одному знайомому, то іншому. Інколи розплачується так за карткові борги. Коли коханка набридає, вирішує віддати її королю — знаному розпуснику.

Покійна фаворитка Луї — так зверталися до Людовика наближені особи — маркіза Помпадур першою додумалася постачати королеві свіжий товар, коли той втратив інтерес до неї. Щоб мати вплив на монарха, у маєтку в околицях Версаля — Оленячому парку — вона селила гарненьких дівчаток від 9 до 12 років. Батьки радо віддавали своїх доньок — їх же позбавить цноти сам король. А потім, імовірно, віддасть заміж за якогось вельможу, та ще й з чималим приданим. Король довго грався з дів­чатками, купав їх, навчав читати, писати, молитися. Про свій стан не говорив — представлявся польським дворянином. Коли їм виповнювалося 15–17, зваблював.

Та король постарів. Придворні збилися з ніг, шукаючи йому молоду й водночас досвідчену партнерку. Тут граф Дюбаррі і вирішив прислужитися монархові. Маючи зв'язки при дворі, влаштував Жанні прогулянку з фрейлінами біля королівського палацу. Людовик XV одразу помітив нове гарненьке обличчя. За кілька годин Жанна була в його ліжку.

— Уперше в житті жінка побачила в мені чоловіка, а не короля, — розчулився Луї.

Кілька ночей вона проводить у нього — хоч дружина монарха в цей час при смерті. Їй мало бути коханкою — знає, що все життя король танцював під дудку своїх фавориток, і вирішує вибитися в люди й собі. Для цього треба стати аристократкою. Її віддають заміж за брата графа Дюбаррі — Гійома. У контракті обумовлюється, що подружжя ніколи не повинне жити разом. Одразу після весілля чоловік зникає невідомо куди й отримує за це кругленьку суму. А королю представляють при дворі його коханку як даму дворянського роду. Він вдає, що ніколи раніше з нею не зустрічався.

Справа зроблена: графиня Дюбаррі — офіційна фаворитка. Вона оселяється у Версалі. Її покої з'єднуються зі спальнею короля спеціально вбудованими сходами. В неї нема й десятої долі енергії і марнославства маркізи Помпадур, що цілком керувала державою, навіть розорила її. Але їй під силу змусити міністра піти у відставку, дати дохідну посаду, наказати будувати собі палаци за рахунок королівської скарбниці.

— Корона невидимо світиться на її волоссі, — подейкують у Версалі.

Вона навіть намагається одружити на собі слабодухого короля. Та йому вчасно розповідають минуле Жанни. Відмову від шлюбу він компенсує коштовностями — їх так багато, що навіть прикрашають її взуття. Тим часом рядовим французам укотре підвищують податки. Люди ненавидять Дюбаррі. Король не зважає, це йому належить вислів:

— Після нас — хоч потоп.

Невдовзі вже і Жанна не може вдовольнити його. І вона бере приклад з Помпадур: знайомить Людовика з молодими жінками.

27 квітня 1774 року на полюванні король раптом відчуває сильну втому. Його відвозять у Версаль, де три аптекарі та 11 лікарів, зокрема п'ять хірургів, що десять хвилин перевіряють пульс. Раптом слуга високо підіймає свічку: на обличчі монарха — червоні плями. Це віспа. Король заразився від однієї з дівчат із Оленячого парку.

Мадам Дюбаррі не відходить від ложа. ­Покрите виразками тіло вже гниє, стоїть страшний сморід, зрозуміло, що король не одужає. Священики відмовляються його сповідати — хай прожене спершу блудницю. Чоловікові не хочеться цього робити — вона єдиний його друг тут. Але він боїться пекла, і Дюбаррі мусить піти. І знову духівник висуває свої вимоги: король не каявся 38 років, тож нехай це зробить при придворних.

— Панове, король доручив мені сказати вам, що він молить у Бога прощення за завдані ним образи і за той поганий приклад, який він, король, дав своєму народу, — переказує кардинал через відчинені двері. — Якщо Бог знову дарує йому здоров'я, він обіцяє спокутувати свої гріхи, бути підтримкою вірі й полегшувати долю свого народу.

З ліжка чути легкий стогін.

— Якби в мене були сили, я хотів би сказати це сам, — шепоче помираючий.

Після смерті монарха престол переходить до його онука — Людовика XVI. Його ­дружина Марія-Антуанетта відправить ­Дюбаррі в монастир. 1793-го, під час Великої французької революції, один і той же кат ­відрубає голови королю, королеві та графині Дюбаррі — як символам злочинів старого ­режиму.

1710, 15 лютого — у Версалі, Франція, в родині герцогів Людовика Бургундського й ­Марії-Аделаїди Савойської ­народився молодший син, що отримав титул герцога Анжуйського. Був четвертим у черзі на престол короля Франції. У рік втратив діда, у два — батьків і старшого брата, які померли від кору.

1715, 1 вересня — після смерті свого прадіда Людовика XIV зайняв престол під опікою регента герцога Орлеанського. Той ставився до нього шанобливо й відчужено. Король виріс замкнутим, гордим і водночас сором'язливим.

1725 — одружився з на 7 років старшою донькою польського короля — Марією Ленщинською. За 10 років вона народила йому 10 дітей — шість доньок і один син дожили до повноліття. Після цього заявила, що не впустить короля у свої ­покої. Він почав заводити ­коханок.

1747 — влада у Франції цілком переходить до фаворитки Людовика — маркізи де Помпадур. За наступні 19 років король витратив на неї більше грошей, ніж на утримання армії. Франція програє всі війни, втратить флот і колонії в Америці та Азії. В той же час побачила світ енциклопедія Дені Дідро, з'явилася військова школа для синів дворян і ветеранів війни, яку згодом закінчив Наполеон Бонапарт. А ще Помпадур дружи­ла з Вольтером, зробила його академіком, головним істориком Франції.

1757 — замах на життя короля: психічно неврівноважений француз Дам'єн поранив його ножем. Нападника четвертували.

1774, 10 травня — Людовик ХV помирає від віспи, якою заразила його коханка, прислана останньою фавориткою — мадам Дюбаррі. Весь двір кричить:

— Король помер! Нехай живе король!

Анекдот

За часів Людовика XV Франція постійно вела війни. Казна потребувала грошей, королю та його міністрам доводилося придумувати різні способи поповнення скарбниці. Якось монарх закликав підданих пожертвувати свої коштовності на потреби армії.

— Ви вже віддали своє столове срібло на монетний двір? — запитав він герцога д'Ейєна.

— Ні, — відповів той.

— А я своє уже віддав.

— Ах, сір, коли Ісус Христос вмирав у Страсну п'ятницю, він точно знав, що воскресне в світле Воскресіння, — зітхнув герцог.

×