— Стрітення — це свято дуже велике, і в нас його всі святкують із діда-прадіда. Воно тобі й поміч дасть, і біду відведе, і погоду покаже, — каже 54-річна Катерина Соловій із села Харківці Лохвицького району на Полтавщині.
15 лютого православні й греко-католики відзначають одне з дванадцяти церковних свят — Стрітення Господнє. За біблійними переказами, на сороковий день від народження Ісуса Діва Марія та Йосип прийшли з богонемовлям до Єрусалимського храму принести жертву очищення — пару голубів. На сходах їх зустріли пророчиця Ганна й праведний Симеон, якому від Святого Духа було сповіщено: не отримає він вічного покою, поки не побачить Христа Господнього. Старець взяв Ісуса на руки, благословив його і сповістив Богородиці про майбутню жертву її сина для спасіння всіх людей. Вважається, що таким чином відбулася символічна зустріч Старого й Нового Заповіту.
За народними віруваннями, цього дня "стрічається" зима з літом, тепло з холодом, а кожух зі свитою.
— У нас це свято називають Громниці, — розповідає 51-річна Ніна Клямарова з села Проходи Любешівського району Волинської області. — Йдуть зранку до церкви й після літургії беруть додому посвячені свічки й воду. Свічку треба запалити в церкві й принести додому так, щоб вона не згасла дорогою. Вона називається громничка — захищає хату, людей і худобу від грому, блискавки й пожежі. Старші люди й сьогодні купують у пасічників віск і самі роблять із нього громничні свічки.
На Поліссі їх називають верч. У розм'якшений віск вкладають лляну грубу нитку, крутять кавалок між долонями й ліплять саморобні свічки. Верч вважається оберегом від усього лихого, нею випалюють хрести на сволоку, над дверима й вікнами. Вірять, що громничні знаки надійно оберігають хату від пожежі, злих сил і сімейних негараздів.
— Улітку як іде гроза, то запалюєш ту свічечку — вона охороняє від громовиці, — говорить Ніна Клямарова. — Її прикрашають гілочкою вічнозеленої туї, перев'язують червоною стрічкою і тримають біля образів. А як починає гриміти, то я її встромлюю у хлібчик і ставлю посеред стола під іконами. Буває, другі насипають стаканчик пшеницею, пшоном чи гречкою, у це зерно громничку втикають і ставлять на вікно, щоб обійшла гроза стороною.
Щоб діти не лякалися грому й не боялися вовків, на Стрітення їм навхрест підсмалювали громничкою волосся: на лобі, потилиці й над вухами. Такий символічний хрест також мав оберігати від наглої смерті під час грози. Увечері вивішували громнички на одвірки дверей, воріт, хлівів і на ясла — щоб захистити людей і худобу від відьом і домовиків.
Стрітенською свічкою обкурювали хворих і немічних, породіль під час важких пологів, дітей від переляку, корову з телятком від поганого ока. Якщо боліли зуби, радили її кусати й гризти. Громничкою обкурювали всю господу під час епідемій та інфекційних захворювань, діжу, коли вперше розчиняли тісто з борошна нового врожаю, худобу перед вигоном на пашу. Брали її з собою "на щастя" на першу оранку й зажинки. Із запаленою громничкою обходили поля, щоб уберегти їх від шкідників і бур'яну.
— На Стрітення бери в церкві свічку не тоненьку, а товсту, бо вона тобі на цілий рік буде до помочі, — радить Катерина Соловій. — Скільки мені ця стрітенська свічка помагала в житті в усіх важких ситуаціях! І покійна бабуся, і мама моя, як зчиниться в хаті яка сварка, бігом запалювали стрітенську свічку і, дивися, скандал сам собою вщухне. У мене чоловік на машині й автобусі працював, два сини в Києві вчаться. То як тяжко мені стане на душі, шо я за ними переживаю, треба помолитися "Отче наш", "Вірую" і свічку ту запалити — тьху-тьху, все й наладиться.
Громничні свічки запалювали біля смертельно хворого, щоб полегшити агонію й "освітити легку дорогу на той світ". Якщо вмираючий тримав у руках стрітенську свічку, це означало, що помер він праведником. Якщо ж помирала відьма, брали три свічки й переливали над ними тричі хрест-навхрест стрітенську воду. Вважалося, що таким чином громада убезпечиться "від її приходів з того світу".
Примічали — першим у селі помре той, у кого під час церковної служби на Стрітення раніше згасне свічка. Якщо ж віск громнички капне на руку — це до щастя й статків протягом цілого року.
У жертву богові Перуну приносили півня
Народне свято Громниці походить з язичницьких часів. Давні слов'яни 15 лютого вшановували Перуна. За свідченням літописних джерел, князь Володимир Великий поставив у Києві над Боричевим Потоком пантеон язичницьких кумирів. Головним серед них був Перун: "Бог грому і блискавки і хмар дощових подобою людською. Тулуб його був із дерева хитросно висечен, голову мав вилиту із срібла, вуха золоті, ноги залізні. В руках тримав камінь палаючий, рубінами й карбункулом прикрашений".
Перун — божество князів, дружинників і ратників. Тотемною твариною Перуна був бик-тур — найсильніша тварина на слов'янських теренах. З тих часів до нас дійшла загадка про грім: "Заревів віл з усіх гір на сто потоків, на сто розтоків". Рослинним символом вважався дуб — наймогутніше дерево тутешніх лісів.
Предки вірили, що Перун живе на вершині небесної скляної гори. А як розсердиться на людей, то кидає на землю вогняне каміння, яке грюкає й гримить. На Чернігівському Поліссі ще й сьогодні подекуди блискавку називають перункою, а грім — перуном.
Перед ідолом Перуна постійно підтримували вогонь як його земну іпостась. У жертву приносили півня — тварину, яка уособлювала небесний вогонь на землі. "Пустити півня" — і зараз означає призвести до пожежі. На Громниці на Житомирському Поліссі заведено нагодувати півня перцем. Господиня намагається запхати йому в зоб цілу перчину, щоб був "дуже сердитий і не пускав до курченят ворон і коршаків".
"Якщо півень нап'ється води, то хазяїн набереться біди"
"Громниця — скидай рукавиці, близько весна", — говорили про Стрітення. День 15 лютого показує погоду на всю весну.
— Є така прикмета — як на Громниці нап'ється півень водиці — то й конець зимиці, — каже Ніна Клямарова з села Проходи Любешівського району Волинської області. — Якщо цього дня відлига, калюжі й капіжник — то літо перемогло зиму, а як холодно — то зима перемагає і ще будуть морози.
На Лохвиччині — тепер Полтавська область — цю прикмету трактували навпаки: якщо на Стрітення зі стріх капає, то ще придавить такий мороз, що й з-під носа капне. У північно-західних регіонах Полісся вважали: краще побачити вовка, ніж сонце на Стрітенське свято. А ще цього дня "якщо півень нап'ється води, то хазяїн набереться біди" — відлига обіцяє нам довгу й сльотаву зиму, холодну весну й пізнє літо.
— Це спостереження справедливе для більшості регіонів України, — коментує дослідник народної метеорології Олександр Васянович, 35 років. — Хоча ми й спостерігаємо загальне потепління клімату, основні тенденції народних прикмет вірні й сьогодні. Тільки варто враховувати регіональні особливості: прикмети, актуальні для Полісся, можуть не спрацьовувати на Поділлі.
3 
1
Коментарі