Блог
Вівторок, 03 липня 2012 15:40

Дівчинка може стати відьмою, якщо вона, її мати і баба народилися поза шлюбом

– Відьми найбільше гуляють на Івана Купала. Їх на Купала так крутить, що вдома не можуть всидіть. Прикидаю­ться білою сучкою або чорною кішкою й ідуть на перехрестя або на межу між полями. Це таке місце нехороше, де вони люблять збиратися опівночі – найбільш відьомський час, – розповідає 88-­річна Анастасія Коробко, родом із містечка Христинівка на Черкащині.

Свято Купала в доісторичні часи було пов'язане з літнім ­сонцестоянням – найдовшим днем і найкоротшою ­ніччю в році. Коли ж злилося із найближчим до нього християнським Різдвом Івана Хрестителя, на нього перейшли й усі вцілілі з язичницьких часів купальські вірування та магічні практики. Зокрема, що в ніч проти 7 липня, за старим стилем – 24 червня, зникає межа між "білим світом" живих і потойбіччям, у цей час особливо активізується демонічний світ. Відьми з їхніми здібностями до чарів є його частиною.

В українських селах досі вірять, що відьма може накликати бурю та град, розладнати весілля, розсварити подружжя, наслати вітром на людину вроки й смерть, "зам­кнути дощ" і викликати посуху. Навести мишей на поля, гусінь – на сади, кротів – на городи. Особливо злими й капосними чаклунки стають напередодні великих церковних свят. Та найбільше – проти Купала.

– На Іванівську ніч відьма волосся розпустить, розбереться до сорочки і внаглу йде з відром доїти чужу корову, – стверджує 67-­річний Віктор Лисюк, родом із села Кашперівка Баранівського району на Житомирщині. – ­Навіть якщо й побачить її хто, то вона тільки глипне оком, і людина ­остовпіє, слова не зможе промовить. Такий у неї гіпнотичний погляд. Ще й позбиткується: "Стоїш, ну то й стій собі до ранку". І бідолага й не ворухнеться, аж доки півні не заспівають, і сонце не зійде – тоді її чари вже не діють.

Видоївши чужу корову, відьма "відбирає" її молоко, а потім "доїть" його вдома з табуретки, мотузки або волоків із постолів, які їй магічним чином заміняють коров'яче вим'я. У корови ж стрімко падають надої. Тож колись, щоб уберегтися від візиту відьми в купальську ніч, усе обійстя обсипали свяченим маком. При тім примовляли: "Тоді ти сюди приступиш, як усе зерня збереш".

Підкурювали в хліві освяченим на Трійцю зіллям, у стіни затикали свячену вербу, а також кропиву – "щоб відьма пальці попекла". Як оберіг від охочих до молока ­чаклунок ­вішали дзеркало – воно відбивало невидиму людсько­му оку нечисть. Злякати крадійку могли й повішені мертва сорока чи кажан – на них часто перекидалися відьми.

– Мені мати казала, що від відьми треба взяти косу межи ноги, сісти на неї і мовчки тричі об'їхати подвір'я. А потім ту косу вбити в хліву зліва біля ясел в землю, і відьма тоді не зможе в корови молока відібрати, – згадує 58­річна ­Хілона Кравчук, родом із села Осова Дубровицького району на ­Рівненщині.

Купальської ночі відьми лякають людей, перекидаючись на жабу­ропуху, сороку, свиню, клубок ниток або копицю сіна. Учені цю часто приписувану відьмам рису пояснюють, зокрема, їхніми паранормальними здібностями, володінням гіпнозом і телепатією. Зрештою, саме слово "відьма" походить від "відати" – знати, володіти таємними знаннями. І сьогодні на Поліссі про відьму кажуть часто – "вона щось знає".

– Мені сусідка покійна, баба Харитина, колись розказувала, що зайшла вона якось увечері перед Купайлом до хліва трави корові кинуть, а там сидить на порозі здоровенна та така страшенна жаба і дивиться прямо на неї, – розповідає 74­-річна Ніна Марченко із села Конотоп Городнянського району на Чернігівщині. – Вона вхопила палку якусь і по тій жабі гепнула з усієї сили, та попала тільки по лапах, бо та жаба як стрибне вгору. А на другий день кажуть, що в Маньки Тимченко пальці поперебивані на обох руках. А та Манька ще й кума була бабі Харитині.

Схожу історію розповідала позаторік тоді 83­-річна Олександра Ганич із села Жерденівка Гайсинського району на Вінниччині:

– Люби покійної тато почув, як щось у хліві шелепає. ­Заходить туди, а там біла сучка доїть корову. Він її дрючком попер добре, вона й утекла. І дійницю забрала. З дійни­цею йшла, прямо з відром в зубах, доїти корову. А він тоді ­почув, що сусідка щось слабує, та й думає: "Піду довідаюся до неї, чого вона лежить?" – тільки здорова була, а тут уже ­лежить. ­Заходить і каже: "Що тобі таке?" А вона: "Ой щось у мене ­спина болить, не можу роздягнутися". – "А ти, – каже він, – учора що робила мені? Корову доїла, так ото тебе попер дрючком. То я ще мало дав за таке".

Під час посухи запідозреним у відьомстві влаштовували випробування водою: жінці навхрест прив'язували палець лівої руки до правої ноги, а палець правої – до лівої, інколи на шию чіпляли камінь, до пояса в'язали мотузку й кидали у воду. Якщо жертва починала тонути – вважали не винною, якщо трималася на воді – відьмою. І нині на Поліссі, щоб викликати дощ, поливають водою могилу відьми, або й усіх удів – потенційних відьом.

В Україні ті, на кого падала підозра у відьмуванні, ­часто ставали жертвами самосудів. У 1710–1712 роках у Гетьманщині лютували мор і сарана. Тільки в Чернігівському ­полку під час епідемії померли 11 тис. людей. У містечку Олишівка поблизу Козельця в нещасті звинуватили чаклунок "і многих жон, признавая их яко за відьомство, ­пожгли". Під розправу потрапили і прості козачки, і ­знатні. Серед останніх – мати бунчукового товариша Михайла ­Биховця. Він "за умордованіе матки своей, которую еще под час морового поветря некоторіи легкомисленники спалили" упродовж декількох років як міг мстився олишівським козакам, захоплюючи їхнє майно й землі.

Самосуди над відьмами в українських селах траплялися аж до початку ХХ ст. Запідозрюваних у чарах жінок ­могли побити, вибити око, відрубати пальці, скалічити ноги. ­Здебільшого – за шкоду коровам і крадіжки молока.

Як можна було стати відьмою? Бо вони бувають не лише "родимі", а й навчені. Дослідник української демонології Петро Іванов на початку XX ст. записав розповідь про це від однієї жінки в Куп'янському повіті Харківської губернії: "Я чула, що треба під Івана Купала скинути із себе хрест і звечора Богу не молиться, а опівночі взяти хлібину, ніж і яку-­небудь ікону і піти на річку, де втикнути ніж із берега в воду, покласти біля нього на березі хлібину та ікону, стати ногами на святу ікону й напоганити".

Дівчинка може вирости відьмою, якщо її годували груддю "три Великі п'ятниці", тобто більш як два роки, або якщо вона, її мати й баба народилися поза шлюбом. Навчену чаклунку вважали небезпечнішою за "родиму". Остання може виправити заподіяне зло, зняти вроки, вилікувати людину або тварину. Навченій цього не дано. "Родиме" ж відь­мацтво найчастіше успадковували від родичів по жіночій лінії. Такі відьми нібито мають хвостик, смужку чорного волосся вздовж хребта від потилиці до попереку, у них відсутня зарость на статевому органі. Ще всі чаклунки мають одну спільну прикмету, за якою їх нібито можна розпізнати: вони ніколи не дивляться людині прямо у вічі, бо в їхніх очах співрозмовник побачить своє перевернуте відображення.

– Як проходиш повз відьму – тримай одну дулю в кишені, а другу засунь у пазуху й плюнь позад себе, – ділиться передаваним із діда­прадіда віруванням Віктор Лисюк. – Вона тоді тобі нічим не зможе напоганити.

Дуля в народній культурі символізує статевий акт. Цей непристойний жест водночас відводить уроки й нечисту силу. У кишені розгледіти дулю може тільки відьма, бо має здатність бачити предмети наскрізь.

– На Купала відьми літають на свій основний бал – ­шабаш він називається. Сяде на мітлу й чухне собі через комин прямиком на Київ, на Лису гору, – розповідає Анастасія Коробко. – Там вони раз у рік збираються і з чортяками гуляють до перших півнів.

Гора у язичницькій космогонії – місце, де поєднується небо богів, земля людей і підземний світ демонів та предків. Лисою ж називали таку, вершина якої не заростає деревами.

Якщо вірити переказові, який 100 років тому записав на Полтавщині етнограф Василь Милорадович, відьма мала роздягнутися, зняти хреста й намазатися маззю із собачої кістки, котячих мізків і людської крові. Далі сісти верхи на хлібну лопату, кочергу або мітлу й вилетіти через димар. Тому пічна заслінка у відьминій хаті ніколи не була закрита.

– Відьми і зараз є скрізь – і в селі, і в городі, – упевнена Ніна Марченко із села Конотоп на Чернігівщині. – З книжок понавчаються і давай відьмакувати. А не думають про те, що відьми ніколи щастя не мають, помирають важко, без прощення й у груди їм забивають осиковий кілок, щоб зла після смерті нікому не зробили

За 800 років спалили до мільйона "відьом"

Уявлення про відьом виникли в результаті поступового "олюднення" язичницьких аграрних духів і божеств. Із прийняттям християнства по всій Європі ще протягом тисячі років у "магічний час" – уночі перед літнім і зимовим сонцестоянням, весняним й осіннім рівноденням – відбувалися оргіястичні свята на честь давніх поганських богинь родючості та плодючості. Жінки вважались удатнішими до магії ніж чоловіки. По-перше – більше пов'язані з природою: народжують дітей, залежні від місячних циклів. По-друге – емоційніше й ірраціональніше сприймають світ. Тому серед "олюднених демонів", які вдавалися до давніх язичницьких магічних практик, переважали відьми, а не відьмаки.

У європейських пропові­дях і хроніках ­моторошні оповіді про чаклунок з'являються в Х ст. Тоді над давніми язичницькими ритуалами й обрядами остаточно почали брати гору християнські уявлення про добро й зло. Протягом Середньовіччя церковники й теологи поступово сформували цілісну концепцію відьомства. Пов'язували його не так із магією та чарівництвом, як із боговідступництвом і єрессю. Типовими відьомськими практиками вважали сексуальні оргії, канібалізм, дітовбивство, зречення Бога та вшанування диявола і демонів, осквернення християнських символів.

Звинувачених у ворожбі палили на вогнищах по всій Європі протягом майже восьми століть. ­Перший задокументований випадок прилюдного спалення підозрюваних у відьомстві, зносинах із дияволом і сексуальних оргіях відбувся 1022 року у французькому місті Орлеан. Припинили карати вогнем нібито чаклунів наприкінці ХVIII ст.

Точної статистики страчених за цей час на ­вогні жертв "полювання на відьом" немає. ­Дослідники називають цифри від 600 тис. до 1 млн осіб – переважно жінок. Немало з них, зізнаючись у відьмуванні, обмовляли себе, не витримавши тортур. Часом у відьмацтві звинувачували задля заволодіння майном. ­Найбільше жертв було під час епідемій і стихійних лих, коли в пошуках винних спалахували масові суспільні психози.

Однак учені визнають: секти, де застосовували відьмацькі практики, справді існували. Під час "чорної меси" – ­відправи дияволу, оргії, жінки доводили себе до ­екстазу. А також свідомо ­займа­лися мелефікацією – ­робили шкоду. ­Наприклад, ­ліпили з воску ­фігурку ­людини і кололи, палили її, щоб так жертву палила й ­колола хвороба або кохання. ­Виймали з землі слід і спалювали або ­сушили – той, хто його залишив, ­помирав. ­Займалися цим переважно жінки ображені життям, закомплексовані, психічно неврівноважені. Та не бракувало серед відьом і людей з паранормальними здібностями – до передбачення, гіпнозу, телекінезу, тобто переміщення предмета чи людини силою думки.

 

"Бабы выкрали у гетмановой жены дитя из брюха"

В Україні найбільше "полювання на відьом" сталося в середині 1667 року в Гадячі на Полтавщині, де мав резиденцію ліво­бережний гетьман Іван Брюховецький. Йому постійно ввижалися зради й заколоти козацької старшини. Підтримки шукав у Москві, навіть одружився з московкою – бояринею Дарією Ісканською. Коли в неї стався викидень, забобонний Брюховецький вбачив у цьому відьом­ський підступ. "Бабы выкрали у гетмановой жены дитя из брюха", – переповідав про ту нав'язливу ідею сотник московських стрільців Кирило Кокошев, який охороняв лівобережного правителя.

За наказом гетьмана "перед всем народом в Гадяче" спалили "пять баб ведьм да шестую гадяцкова полковника жену Острую" – дружину Семена Остренка. Брюхо­вецький також "мнил на них то, что оне ево гетмана и жену ево портили и чахотную болезнь на них напустили". Хоч у інших джерелах страчених названо "чесними жонами", які постраждали "за малую вину". А воєвода Федір Протасьєв, описуючи ремствування козаків на Брюховецького, цитує одне з нарікань: "­Толко за гетманом и дела что ведми зжот".

Узагалі ж в Україні смертельні вироки щодо ­відьом і чарівників траплялися вкрай рідко, ­судячи із судових актів ХVI–ХVIIІ ст. Церковний суд зловленим на чарах чи відьмуванні зазвичай постановляв відбути покаяння й спокуту гріхів. Наприклад, прочитати певну кількість молитов, акафістів, відбити поклонів. Могли ­відмовити на декілька років у сповіді, у крайньому випадку – відлучити від церкви.

Якщо ж людині через відьомські чари було завдано значних матеріальних збитків або шкоди здоров'ю, скаргу на винуватицю чи винуватця передавали до цивільного суду – це вже був кримінальний злочин. Вирок за нього могли винести такий: бити батогами, сплатити штраф за завдані збитки, виселити з місця проживання. М'якість покарання дослідники пояснюють тим, що в Західній Європі відьмацтво сприймали як ­змову з дияволом, в ­Україні – тільки як шкоду, заподіяну панові, сусідові, його родині чи худобі. За перше карали спаленням на вогнищі, друге можна було відшкодувати.

 

Зараз ви читаєте новину «Дівчинка може стати відьмою, якщо вона, її мати і баба народилися поза шлюбом». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

14

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Новини партнерів
Голосів: 336
Голосування
2 листопада "Дніпро" - "Динамо", футбол. Як закінчиться матч?
  • 1) перемогою "Дніпра"
  • 2) нічиєю
  • 3) перемогою "Динамо"
Переглянути
работа для студентов в интернете погода в Иловайске