Міліціонери виписали штраф 200 гривень. Нагодували, поспівчували

У БУДИНКАХ РІВЕНЬ РАДІАЦІЇ ВИЩИЙ, НІЖ НА ВУЛИЦІ

– ЗОНА ВІДЧУЖЕННЯ – ПРИКЛАД ТОГО, ЯК ВІДСУТНІСТЬ ЦИВІЛІЗАЦІЇ МОЖЕ СПРИЯТИ ПОЗИТИВНИМ ЗМІНАМ У ПРИРОДІ ЗА КОРОТКИЙ ЧАС. Чорнобильська зона – це рай порівняно з будь-яким природним заповідником.

Як нелегально потрапити в зону?

– Найкраще обійти зліва контрольно-­пропускний пункт "Дитятки" (основний пункт пропуску зони відчуження, поряд з однойменним селом Іванківського району на Київщині. – Країна). Діяти за тим же принципом, що й під час незаконного перетину кордонів: що ближче до пункту пропуску – то менший контроль. Сусідні поля часто засаджені кукурудзою чи соняшником. Треба дійти ними до колючого дроту й перелізти.

Удень краще йти лісом – насолоджуватися природою, закинутими хуторами, військовими базами. Вночі – асфальтованими дорогами. Орієнтуватися за топографічними картами нереально. Якщо позначено просіку, то насправді там усе позаростало, позавалювалося, розлилися болота. Слід мати GPS, компас.

Експедицію плануємо щонайменше на три доби. Ночуємо в покинутих хатах. Хоч це й шкідливо, але краще, ніж тягнути намет із собою. Вистачає спальника й каремата.

Щоб пити й готувати їжу, воду веземо з собою. З розрахунку літр на людину щодня. У спеку – хоча б удвічі більше. Також беремо лічильник Гейгера, для вимірювання рівня радіації. Одяг має бути в сіро-зелених тонах – щоб залишатися непомітним. Обов'язково потрібен паспорт. Це – прикордонна зона з Білоруссю. Якщо міліція затримає, спробуй довести, що не хотів нелегально перетнути кордон.

 

Що цікавить сталкерів найбільше?

– Для мене головне – природа. Я багато мандрував світом. Такої природи, як у Чорнобилі, немає ніде. Кабани, вовки, лосі ходять зграями по 3040. Можна зустріти рисей або видр. Вони нічого не бояться. Захищають свою територію, кидаються на людей. Треба мати ніж – хоча би для душевного спокою.

Коли були в зоні вперше, почули серед лісу крик – ніби чоловіка. Потім ці звуки лунали з усіх сторін, зовсім поруч. Виявилося, потрапили на шлюбний сезон у лосів.

Тріщать гілки. Метрів за 15 двоє кабанів ходять із виводком. Залізли на горище будинку, мусили сидіти там ніч. Бо кабани ходили навколо хати, хрюкали й рили землю.

Попри заборону, часто рибалю. Вранці йду до річки. Доки долаю півкілометра, бачу кілька зграй оленів, лисиць, коней Пржевальського. У воді плавають не риби – справжні олені. Таке собі сафарі. Упіймане не їм – річковий мул накопичує радіацію. Подобається процес риболовлі.

Багато хто їде в зону за романтикою закинутих індустріальних об'єктів. Але туди важче потрапити. У містах багато працівників.

Хтось отримує задоволення від конспірології. У зоні їм зриває дах. Залазять у каналізацію. Думають, там обов'язково мусить бути щось секретне.

Велика група мандрує з металошукачем – полюють за скарбами.

Як сховатися від контролю?

– Мене ніколи не ловили. Якось ганялися вертольотами. Але їм ніде було приземли­тися. Іншим разом уночі йшли компанією повз важливий об'єкт. За нами погналися собаки, їх там багато. Ми – в чагарник. Почали ламати гілки. Натрапили на шифер – по ньому. Зчинили страшний шум. Уперлися в стіну. Я намацав у темряві вікна. Почали бити їх. За склом виявилися ґрати. Наприкінці стіни – паркан. Коли всі його перескочили, виявилося, що бракує людини. Мобільний не ловить. Коли з'явилася мережа, почали отримувати повідомлення "Ребята, помогите!" – одне за одним. Вийшли на дорогу, зв'язалися із хлопцем. Виявилося, він знайшов вхід у ту будівлю. Ніч просидів на верхньому поверсі. Собаки не давали вийти. Вранці дістався дороги. Там його взяла міліція. Виписали мінімальний штраф – близько 200 гривень. Нагодували, поспівчували.

Куди краще не ходити?

– Найзабрудненіші місця більш-менш знаємо, намагаємося туди не потрапляти. Справді небезпечна територія на станції "Чорнобиль-2". Це – колишня військова база з антеною заввишки, як 16-поверхівка. Відстежувала запуск ядерних ракет із будь-якого куточку світу. Для обслуговуючого персоналу поряд – будинок. Його стіни вкриті свинцем, щоб уберігати людей від опромінювання. Найцікавіше – антена працює дотепер. Включається вночі. Тоді навколо стоїть такий гул, ніби від високовольтних ліній. Навіщо її запускають – загадка.

У будинках рівень радіації вищий, ніж на вулиці. Зовні все давно змили дощі. А у приміщеннях осів радіоактивний пил. Знаємо місця в лісах, де випала велика кількість радіаційних дощів. Небезпечно там, де закопували протигази й інше спорядження одразу після аварії.

Коли виходимо із зони, викидаємо одяг і взуття.

 

Як живуть люди, що залишилися там?

– Вони плюнули на радіацію. П'ють воду з криниці, їдять вирощене на землі. На здоров'я не скаржаться.

Місцеві люблять побалакати, бо бачать мало людей. Раді, що живуть там. Насолоджуються природою. Дивляться телевізор, новини знають. Основні проблеми – доставка їжі й медикаментів. Старі вже не мають сили пекти хліб. Просять працівників зони підвозити.

Що буде з Чорнобилем?

– Мрія людей, які люблять там мандрувати, – щоб зону назавжди залишили закритою. Варто припинити масовий вивіз металу й вирубку лісів. Є пропозиції скоротити межі зони до 10-кілометрової смуги навколо АЕС. Землю в межах 10–30 кілометрів планують продати. Якщо це станеться, обов'язково куплю там ділянку.

×