У Новій Зеландії 37-річний чоловік із тихоокеанської острівної країни Кірибаті подав до суду прохання про притулок. Називає себе біженцем, якого переслідують зміни клімату. Він із дружиною вже шість років не живе на батьківщині. 33 коралові острови – атоли Кірибаті вважають країною з найнижчим рівнем суходолу відносно рівня моря у світі. Через глобальне потепління їх поступово затоплює вода. Вона знищує посіви зернових і руйнує будинки. Зіпсувалась питна вода, люди почали масово хворіти.
Судді двічі відхиляли клопотання кірибатійця. Їхній мотив: немає закону про притулок для кліматичних біженців
Елін ЯКОБСОН, 30 років, дослідник міграцій, Стокгольм, Швеція:
– Важко визначити зв'язок між кліматом і міграцією. Але зазвичай люди стають кліматичними біженцями через посухи, підвищення рівня моря й раптові стихійні лиха, зокрема повені й урагани. Руйнуються домівки, земля стає безплідною й непридатною для рільництва, зникає питна вода. Це спричиняє соціальну напругу, що, у свою чергу, підштовхує до міграції.
Більшість таких людей переселяються в межах своєї країни або регіону. Лише дехто наважується переїжджати далі. На жаль, немає надійних і точних даних про кількість кліматичних мігрантів, бо не існує узгодженого визначення цього поняття. Не зрозуміло, кого вважати такими.
Кліматичні міграції залежать і від того, чи швидко люди можуть відновити своє життя після стихійних лих. Тож найхиткіше становище мають бідні країни. Серед кліматичних "гарячих точок" – маленькі острови в Тихому океані, зони пустель у Північній Африці, Центральна Азія й території в дельтах річок у Південно-Східній Азії.
Більшість науковців вважають, що кількість кліматичних біженців зростатиме. Насамперед через глобальне потепління. Проте бракує доказів цього. І важко сказати, на скільки саме зростуть міграції через клімат. Відсутність реальної статистики не дозволяє висунути цю проблему на міжнародний політичний рівень. Тому ті, хто покидає домівки через природні катаклізми, належного правового захисту не отримують.
У кліматичній міграції важко когось звинувачувати. Винні, мабуть, країни, які найбільше спричинили глобальне потепління. Та це, скоріше, філософське питання.
Фредерік ТРЕЙНІ, 47 років, демограф, Лондон, Велика Британія:
– Через катаклізми найбільше переселяються китайці. Постійні повені й землетруси, на додачу до перенаселення, примушують їх рухатися на захід. Найактивніше виїжджають у Росію – там є малозаселені регіони, сприятливі для сільського господарства. Філіппінці через повені масово перебираються до безпечніших, як їм здається, регіонів Китаю. Але не думаю, що вони там надовго затримаються, враховуючи економічні чинники.
Зафіксували внутрішні переїзди у США після торнадо. Та це не так масово, якщо врахувати кількість знищених будинків. Люди звикають жити в критичних умовах. Тенденція така, що рухаються до кращого, а не тікають від поганого. У Мексиці, Аргентині й Болівії діяла програма з переселення людей із зон стихійного лиха. Погодилися одиниці, хоч деякі села були повністю зруйновані зсувами ґрунту. Люди повертаються, відбудовуються, щоб за два-три роки знову все втратити. Те саме у США. Але там матеріальні можливості кращі, тому можна будуватися з легких матеріалів і робити укріплені зони, що мали витримати б і смерч.
Кліматична міграція не залежить від рівня статків. Люди не виїжджають навіть із сейсмічно небезпечних зон, де фіксують активність вулканів чи постійні легкі поштовхи, що можуть перерости в землетрус. У період економічних криз еміграція посилюється, а природні явища рідко кого примушують масово переїжджати.
Найнебезпечнішою зоною зараз є південно-східне узбережжя Азії та Японія. Тут і повені, і цунамі, і циклони. Японці взагалі дуже важко зриваються з місця. Люди середнього віку повертаються у зруйновані містечка і села під "Фукусімою" (заражені радіацією після цунамі й аварії на атомній електростанції 2011 року. – "Країна"). Щодо В'єтнаму, Таїланду чи Лаосу, то звідти не переїжджають через матеріальне становище. Життя у безпечніших регіонах дорожче, тому велика родина воліє залишатися в зоні стихійного лиха.
У Індії будь-який катаклізм призводить до масових смертей, бо починаються епідемії та бракує медичної допомоги. Але релігійні й економічні чинники гальмують рух навіть усередині країни. Більше того, Індія приваблює своїм кліматом європейців. У Гоа є цілі містечка німців, британців, росіян. Життя тут дешевше і здоровіше, клімат значно приємніший за, наприклад, лондонський.
Еліс КАРРЕН, 36 років, педіатр, Вашингтон, США:
– Працюю волонтером у благодійних місіях. Уперше виїхала в зону лиха 2010-го, коли стався землетрус на Гаїті. Допомагала пораненим дітям. Тоді багато країн забирали на лікування скалічених. Після реабілітації в кожного була можливість залишитися там. Але майже всі, кого знала, повернулися на Гаїті. Те саме з жителями Океанії. Там постійні цунамі й циклони, а вони навіть не намагаються перебратися кудись на материк.
Коли чую про міграцію через клімат, згадую своїх батьків. Вони 40 років прожили на Алясці. Після виходу батька на пенсію разом ще із сімома родинами друзів перебралися у Мексику. Коли в Аргентині й Чилі випав сніг у липні два чи три роки тому, багато хто поїхав на північ у ту ж Мексику. Але затрималися ненадовго. Бо в містах, де живуть американці, дорого, а в решті – дуже високий рівень злочинності.
Луїза ВІТЛОК, 28 років, технічний консультант Red Cross Red Crescent Climate Centre, Гаага, Нідерланди:
– Можливо, в майбутньому люди активніше переїжджатимуть через нетривалі природні потрясіння й повертатимуться назад. Це будуть сезонні міграції.
Ми досліджуємо епіцентри катаклізмів. Працівники Червоного Хреста готують людей до лиха, проводять заняття у школах, навчають дітей поводження під час стихії. Радимо формувати міцні місцеві спільноти, визначати небезпечний рівень підняття води. Тоді люди будуть готові до кліматичних несподіванок, діятимуть упевненіше й наслідки будуть не такі трагічні.
9 
35413
Коментарі