Музичну школу для дітей збирається відкрити боєць 1-го батальйону Нацгвардії ім. генерала Кульчицького Максим Перев'язко, 35 років. 2015-го переїхав до Дрогобича на Львівщині. Народився у селищі Томашгород Рокитнянського району Рівненщини. Там у чоловіка залишилася мати й сестра.
Максим зустрічає у центрі Дрогобича біля ратуші. За кількасот метрів розташована офісна багатоповерхівка. На останньому поверсі буде школа. Приміщення дав Максимові у користування друг-волонтер. Зараз тут триває ремонт. Його чоловік робить власноруч. Кругом лежать дерев'яні балки, банки з-під фарби та пил. Вже готова студія звукозапису. Має обшиті тканиною звукоізольовані стіни. Збоку стоїть барабанна установка та мікрофон.
"Минулого року взяв участь у програмі фонду "Відроження" для атовців, - розповідає Максим Перев'язко. - Вчили відкривати власну справу. Написав бізнес-проект на столярку. Сума, яку давали, була недостатня, щоб купити обладнання. В останній момент переписав проект на музичну школу.
Мене профінансували на 61 тисячу гривень. Щоб довести усе до кінця, ще потрібно тисяч 45. І на обладнання для звуку - тисяч 40".
13 років чоловік викладав музику та історію у школі та садочку. Сам дає концерти. Бере участь у проекті "Пісні війни". Постійно виступав на головній сцені Майдану.
"У школі, крім мене, будуть викладати інші вчителі. Наш художник Левко Скоп вчитиме малювати, - продовжує Максим. - Шкільні програми у нас змінюють під міністра. Кожен новий заводить за собою свиту помічників. Починають переписувати книжки. З кожним роком вони все товстішають. Вчителі над ними мудруються, діти потіють. А на цьому хтось відмиває гроші. Я не змушую дитину вчити Моцарта. Вчу ту мелодію, яку сама хоче".
Третю частину учнів складатимуть соціально незахищені талановиті діти та з малозабезпечених сімей.
"Навчатимуться безкоштовно. Певно, це відгуки з мого дитинства. Бо мама не мала можливості мене вчити у музичній школі. Родиною переконували, що музика - то несерйозно, а усі музиканти - алкаші. Я сам вчився. На музпед пішов у 29 років" - додає Перев'язко.
Після активної участі у Революції гідності він пішов добровольцем на фронт. Паралельно зі стрийським музикантом Зиновієм Медюхом виступав перед бійцями.
"Якось з генералом Кульчицьким ми летіли вертольотом на Карачун. Я вигрузився. За хвилину вертушка з генералом піднімається у небо і її збивають. Її могли би збити кількома хвилинами раніше, коли там був я. Значить, я тут для чогось потрібен, - говорить Максим. - Після Карачуна у мене почалися проблеми зі здоров'ям. У лютому 2015-го так болів хребет, що не міг ноги волочити - мене раз добре шугонуло ударною хвилею. Та й походиш рік у бронежилеті й розгрузці, маєш велике навантаження на хребці. Тому у солдатів проблеми зі спиною.
Після лікарні лишалося тільки їхати до хати. Знав, що вдома мати закриє в льох. А випустить звідти, коли війна закінчиться. Витримати материних сліз не міг. Тому просто додому не повертався".
Максим поїхав підлікуватися до Трускавця. Там мав знайомих. Став займатися волонтерством - збирав на своїх концертах гроші для передової. Зараз у Дрогобичі винаймає житло.
"Тут не став своїм, - говорить він. - І ніколи ним не стану. Це специфічна територія. Львівщина - останній оплот українського духу, тут бережуть традиції. Але розрізнити з десяти патріотів, де справжній - непросто. Бо усі у вишиванках, усі співають патріотичних пісень. Але коли доходить до діла, підлості багато. А я такий, що лупашу правду-матку в лоб. Тепер з багатьма тутешніми, які були моїми друзями, не спілкуюсь.
Зате тут не чую російську мову. Вона мене дратує. Це неправильно, якась патологія. Треба розслабитися, відновити психіку. Та не можу дозволити собі відпочити, поїхати на тиждень в гори".
6 
25817
Коментарі