середа, 06 липня 2016 15:34

"Собаку міною вбило, лишився старий кіт" - родина Жиданових живе на лінії фронту
12

Автор: Ельдар Сарахман
 

Ніна та Володимир Жиданови живуть у прифронтовому селищі Зайцеве на Донеччині все життя. Познайомились 60 років тому. Їй було 20, йому - 28. Вона працювала головним економістом, а він - інженером. Подружжя має двох дітей. Син одружений і живе у Дніпропетровську, вже другий рік не може приїхати. Донька з чоловіком - на окупованій території.

80-річну Ніну Жиданову зустрічаємо на порожній вулиці села Жованка, яке є частиною Зайцевого. Вона - у зеленому сарафані в квітах та солом'яному капелюсі - рухається повільно, важко, перевалюючись з однієї ноги на іншу.

Автор: Ельдар Сарахман
 

"У підвалі сидимо вдень і вночі. Сил немає. До третьої години ночі в підвалі очей не можу зімкнути. Вночі вибили світло. Той же борщ, суп поставити куди? Пів будинку зруйновано, вікна вибиті. Щоночі стріляють. Ми зараз удвох з чоловіком. Усе можна пережити, аби не стріляли. А тут нікуди не виїдеш. Це війна олігархів. То не для людей війна. Одна й інша сторона відмивають свої гроші, а холопи відповідають за все. Думка всіх людей така", - каже жінка.

Автор: Ельдар Сарахман
 

У Жованці 2 роки немає газу відтоді, як почалась війна. 2 тижні тому відключили воду - снаряд розбив фільтрувальну станцію. Час від часу зникає світло. Мобільний зв'язок з'являється рідко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: До третьої ночі в підвалі очей не можу зімкнути - як живе прифронтове Зайцеве на Донеччині

Жінка пропонує показати свій дім. Дорогою розповідає, що мають проблеми з пенсіями. Вона отримує, а чоловіку вже 5 місяців нема надходжень.

На подвір'ї великий будинок з білої цегли. Вікна забиті фанерою. На сходах спить худий біло-коричневий кіт.

Автор: Ельдар Сарахман
 

"Тошка, - бере кота на руки жінка. - Не їсть нічого після обстрілів. Захворів. Була у нас ще собачка, її осколком убило. Ще колись і порося було, і кури. Але як їх зараз утримувати?".

Веде нас у літню кухню. Там 2-ярусне ліжко, холодильник, пічка та стіл.

"Ми тут взимку спимо. Нагорі чоловік, бо у мене проблеми зі спиною", - каже Ніна Олексіївна та поправляє ковдру на верхній койці.

За будинком город та квіти - різнокольорові троянди.

Автор: Ельдар Сарахман
 

"Усе синок робив. Старався", - зітхає, дивлячись на піврозвалену хату. Праворуч - акуратна галявина, посеред якої кактуси. Вони обкладені камінням.

"Син був у Криму на змаганнях і привіз від друга кактус. І в цьому році він зацвів", - показує велику квітку.

За будинком город.

"Усе є: полуниця, виноград, а оце у нас вороночка була. Глибина - півтора метри. Вже засипали. У лютому прилетіло. Увечері в хаті були, почали стріляти. Ми з чоловіком одразу в підвал", - біля городу показує воронку.

Ліворуч - пасіка. Сивий чоловік у білому кашкеті піднімає кришки вуликів.

Автор: Ельдар Сарахман
 

"Чоловік Володя, - представляє Ніна Олексіївна і посміхається. - Познайомились тут, коли з армії повернувся. Молодий гарний був".

Чоловік недочуває, просить говорити гучніше. Показує на розбите вікно будинку. Дістає осколки з дірявого відра.

"Гостинці от недавні, - розкладає на долоні. - Побило скло і відро".

Веде нас до пасіки.

"Було 25 родин бджіл. З них лише 7 залишилось", - каже Ніна Олексіївна.

"Пасіка - моє хоббі. Колишній директор говорив: "Жиданов, у тебе все є, крім пасіки". От завів. Віск продаю. Бджоли працюють постійно, а я чого буду бити байдики?", - тремтячими руками закриває кришку вулика та посміхається дідусь.

Автор: Ельдар Сарахман
 

Ніна Олексіївна поправляє волосся чоловіку.

"Володя вулики відновив, деякі бджоли повернулися. Тепер живемо городом", - каже.

Біля пасіки - розвалений будиночок із саману.

"Це ми з мамою будувалися, коли тато на фронт пішов, - Володимир Дмитрович бере шматок саману. - У нас не будинки, а хати".

Жінка заходить у будинок. Ліворуч - двері. Праворуч - руїни.

"Тут усе світиться і вікна не треба, - каже вона, відкриваючи двері. Показує у кімнаті велику дірку у стіні. - Машинка швейна, ліжко - все зруйноване".

"Це все діти робили", - каже Володимир Дмитрович, коли проходимо біля розсаднику троянд.

У коридорі будинку - вхід у підвал. Ніна Олексіївна спускається, тримаючись за сходинки. Їй важко.

Автор: Ельдар Сарахман
 

"Я їй кажу: треба по-флотськи, передом застрибувати. Так швидше. Ніяк не виховаю", - сміється чоловік.

"Ти по-флотськи, а я по-жіночому", - спокійно відповідає Ніна Олексіївна, вмикаючи ліхтарик.

У маленькому підвалі ледь вміщаються двоє людей, стоячи. Попід стіною на полицях - банки помідорів, огірків, компотів, соків, салатів. Більшу частину приміщення займає "ліжко" - на ящики кинули матраци та ковдру. Є лампочка.

"Запаслися компотами ще до війни. Тут і спимо тепер вночі", - сумно каже жінка і витирає сльози.

Піднімаємось.

"Будинок синочок будував, старався, а все побило, - Ніна Олексіївна веде у кімнату зі свіжим ремонтом, але без вікна. - Взимку пограбували. Винесли все цінне: медалі сина, нагороди чоловіка, навіть диплом. Мій червоний не взяли. Від комп'ютера тільки монітор залишили. Нас двічі грабували. Як військові змінилися - почалися крадіжки. Нінішня зміна - хороші хлопці, допомагають".

 

У Зайцевому зараз тримає оборону 43-й батальйон "Кривій Ріг" зі складу 53-ї бригади.

Заходимо на кухню. Світла немає, то все бачимо у промені ліхтарика. Велика кухня з нещодавнім ремонтом та чорними стильними меблями виглядає похмуро.

Під ногами крутиться кіт Тошка, нявчить.

"І кухню син зробив. 5 років збирали кредити, він допомагав. І кондиціонер був. Розбило, коли осколками вдарило", - показує кудись у темний кут жінка.

"Отак і живемо. Ночуємо в підвалі й не знаємо: виліземо чи ні", - додає чоловік.

Виходимо на вулицю.

"Терасу сам спроектував. Навіть невістці сподобалось. Сказала нічого не переробляти", - каже Володимир Дмитрович.

На прощання обіймаємось. Ніна Олексіївна виходить з нами за ворота.

"Усе життя були в Україні. Вчились, зростали. Що нам тепер ділити? Не розумію", - знизує плечима жінка.

Повний репортаж із прифронтового Зайцевого читайте у свіжому випуску "Газети по-українськи".

Зараз ви читаєте новину «"Собаку міною вбило, лишився старий кіт" - родина Жиданових живе на лінії фронту». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 25817
Голосування Чи можливий мир на Донбасі за "формулою Штайнмаєра" (вибори+відведення військ+амністія бойовиків+особливий статус Донбасу)?
  • Так, пора закінчувати війну будь-якими способами
  • Ні, мир буде тільки після перемоги
  • Потрібно далі проводити переговори та залучити до них США
  • Війна в Україні закінчиться тільки після повернення Криму
  • Ваш варіант (у коментарях)
Переглянути