Сьогодні режисер Крістофер Нолан збирає аншлаги по всьому світі своїми хітами "Інтерстеллар", "Темний лицар" тощо. Натомість перший свій фільм він показував на дешевій плівці в одному-єдиному кінотеатрі. Генрі Мур був визнаний одним з найвпливовіших скульпторів ХХ століття. При цьому пластику він вивчав на річкових камінчиках.
Про це, а також про невід'ємність соціальних медіа від незалежного кіно і про страшного монстра на ім'я Netflix Gazeta.ua розповідає директор лондонського фестивалю незалежного кіно Raindance Еліот Гроув.
Скільки незалежних короткометражок щорічно знімається у Британії?
Точне число невідоме. Думаю, що їх близько п'яти тисяч. Частина з них знята буквально за один фунт – просто на мобільник.
Який найбільш комерційно успішний незалежний фільм ви зустрічали із тих, що були зняті за малий кошт?
У 1998 році я переглянув стрічку "Переслідування" (Following) на той час невідомого молодика на ім'я Крістофер Нолан. Ця картина була знята приблизно за $10 тис. Вона зібрала нагороди по всьому світі (Роттердам, Сан-Франциско тощо). Коли фільм вийшов у прокат у Лондоні, то він показувався лише на одному екрані на 35 мм плівці. Та щовечора усі квитки на цей сеанс було викуплено. Тож дистриб'ютор був змушений зробити ще одну копію стрічки. В результаті вона зібрала більше $100 тис.
Усі наступні фільми Нолана збирали великі бокс-офіси, що в кілька разів перевершували їх бюджети. А дві його стрічки з трилогії "Темний лицар" отримали у кінотеатрах навіть більше $1 млрд.
Чи показується незалежне кіно у Британії по телебаченню?
У виняткових випадках. Незалежне кіно у Британії показується на фестивалях. В принципі, як і в усьому світі. Навіть он-лайн кінотеатри не зацікавлені у незалежних короткометражках. Причина проста – вони не приносять грошей.
Сьогодні у всіх, хто займається незалежним кінематографом у Європі, з'явився заклятий ворог на ім'я Netflix. Це величезний он-лайн канал, який пропонує своїм користувачам величезний вибір найрізноманітніших фільмів. Певні з них він і сам знімає, як, наприклад, дуже успішний серіал "Картковий будинок". І люди платять переважно за те, щоб переглянути нові частини відомих серіалів чи прокатних хітів. При цьому звичайний глядач не звертає уваги на маленькі незалежні фільми, які також викладені на цей ресурс. А його система побудована таким чином, що автор стрічки отримує гроші лише в тому разі, якщо його фільм хтось переглянув. І ця неприємна тенденція триватиме ще два-три роки.
Тож як режисерові повернути гроші, вкладені у його незалежний фільм?
Тут кінематографістам треба брати приклад з рок-н-рольщиків 60-70 років. Щоб вижити на своїй музиці, музиканти "виходили на дорогу". Вони подорожували і грали на будь-яких сценах аби показати свою музику і заробити якісь гроші. Згодом якимось чином намагалися випустити диски та ледь не власноруч розносили їх по магазинам. Тож фільммейкерам з готовою стрічкою на руках також треба "виходити на дорогу".
Хтось робить це, просто об'їжджаючи міста і показуючи фільми у кінотеатрах чи кіноклубах. А хтось промотує картина через Інтернет. Тому сьогодні для режисера, що знімає незалежне кіно, просто необхідно бути в усіх можливих соціальних мережах. Адже саме в них перебуває його потенційний глядач. Якщо вас немає у соціальних мережах – вас немає у кінематографі!
Он-лайн кінофестивалі скоро витіснять традиційні кінофести?
Не думаю. Подібні передчуття були у людей приблизно 40 років тому, коли багато хто вважав, що з появою телебачення – у кінотеатри ніхто не ходитиме. Та, як ми бачимо, цього не трапилося. Гадаю, люди і надалі цінуватимуть саме колективні заходи. Однак традиційні кінофести відтепер мають розвивати потужну стратегію просування в Інтернеті. Ледь не єдине, що зможе втримати увагу до традиційних кінофестивалів – це унікальний контент. Якщо там показуватимуть потужні стрічки, які більше ніде не побачиш. Ну, і звичайно купа заходів, вечірок, алкоголю та інших подій, що об'єднують людей.
Минулоріч в Україні набули популярності стрічки формату "веб-документ". Вони знімалися на місці гарячих подій і одразу викладалися в Інтернет. Саме в них події відображалися набагато точніше, ніж у традиційних ЗМІ. Тому й довіра до них у звичайних людей набагато більша. Чи популярні такі стрічки у Британії?
Ні. Для нас є звичною справою переглядати короткі відео, відзняті просто на мобільні телефони безпосередніми свідками подій. Проте у нас це не окреслюється у настільки масштабну тенденцію, як у вас. Звичайно, одна з причин популяризації такого кіно – у тому, що Україна наразі переживає дуже важливі політичні події.
Більшість програмних директорів світових кінофестивалів, систематизують фільми різних країн за певними тематиками. Наприклад, у французькому кіні часто зустрічаються митці, у японському – якудза, а в пострадянському – Друга Світова і потяги. Ви згодні з подібною систематизацією?
Так. Але кіномани вигадали таку систематизацію для спрощення орієнтації світовим кінематографом. Це кліше. А фестиваль Raindance покликаний руйнувати будь-які кліше.
Певний час ви працювали разом із геніальним скульптором Генрі Муром. Яким він був у повсякденному спілкувані?
Він жив за дуже чітким розкладом дня. О восьмій починав працювати у майстерні. Об одинадцятій у нього був ланч. І коли він ішов із майстерні у свій дуже простий фермерський будинок, де жив з дружиною, то завжди обирав найдовший шлях, блукаючи по галявині, спускаючись по гірочкам до води тощо. Під час цих нетривалих прогулянок він підбирав маленькі камінчики та кісточки. Одного разу я побачив, як він перемальовує їх. Я запитав, навіщо він витрачає свій час на таке безглузде заняття, адже він на той час вже створив багато великих, складних робіт у найрізноманітніших матеріалах. На це він відповів: "Я доукомплектовую свій словник форм".
Наприкінці розмови, Еліот Гроув попросив українських режисерів надсилати фільми на участь у кінофестивалі Raindance.
3 
4880
Коментарі