Більше десяти європейських країн вже випустили на екрани україно-турецьку стрічку "Люби мене". Вона має всі шанси закласти фундамент для тривалої співпраці наших і турецьких кінематографістів. Аби пришвидшити цей процес – на нещодавній Одеський кінофестиваль приїхала директор Стамбульського кінофоруму Азіза Тан. Вона мала на меті відібрати якомога більше наших стрічок, щоб показати їх турецьким глядачам. Що ж, на жаль, турецькі глядачі знають про українські фільми більше аніж наші. Адже коли "Люби мене" вийде у вітчизняний прокат – не відомо. Сподіваємося, увага до цієї мелодрами у пресі пришвидшить шлях фільму на екрани.
Про те, скільки наразі знімається стрічок в Туреччині і як нашим заморським сусідам вдалося вивести свою кінематографію на настільки високий рівень розповідає Азіза Тан.
Скільки фільмів щороку випускає турецька кіноіндустрія?
70-80 стрічок, що, звичайно, – не мало. Проте це значно менше, аніж у 60-х, коли наша кіноіндустрія випускала приблизно стільки ж стрічок, скільки сьогодні продукує Франція – близько 300. Тоді у нашій країні була добре розвинута система зірок, як у Голлівуді. Крім того, у нас випускалися картини будь-яких жанрів та на будь-який смак. Ми навіть робили ремейки на Голлівудські фільми. Але у зв'язку з політичною кризою у 70-х наша кіноіндустрія суттєво скоротилася. А у 80-х – взагалі практично перестала працювати.
Лише у 90-х наша кінематографія почала поступово відроджуватися. І цей процес відбувався переважно завдяки режисерам, що знімали незалежні стрічки. Звичайно, що вони були дуже мало бюджетними. Трохи згодом інвестори зрозуміли, що кінобізнес може принести непоганий прибуток і почали вкладати гроші у зйомки нових стрічок. Серед останніх було багато ремейків старих турецьких фільмів, які свого часу були дуже популярними. З тих пір продовжилася традиція турецької комедії – одного з найпопулярніших жанрів у нашому кінематографі. Ну, а лише кілька років тому ми всерйоз почали знімати великобюджетні картини. Ці фільми мають велике значення для створення в Туреччині справжньої потужної кіноіндустрії. Саме задля цього ми почали активно налагоджувати копродукцію з іншими країнами.
Але ж в Туреччині знімається багато й авторських фільмів…
Так, кілька років тому турецька картина тріумфувала на Берлінале. А ще трохи раніше – нашу стрічку відзначили на фестивалі класу "А" в Сан-Себастьяні. Наразі в Туреччині знімає свої перші стрічки молоде покоління режисерів, які обов'язково здивують кіноспільноту усього світу. Ну, а цьогоріч наш фільм "Зимова сплячка" Нурі Більге Джейлана виборов "Золоту пальмову гілку" Каннського кінофестивалю.
І це була вже не перший канський тріумф в історії турецького кінематографа?
Так. У 1982 році режисери Йилмаз Гюней та Шериф Гьорен отримали "Золоту пальму" за стрічку "Дорога".
Ви привезли на ОМКФ стрічку "Я не він". Чому ви вирішили показати українським глядачам саме цю картину?
На цьогорічному Стамбульському кінофестивалі вона отримала приз за кращий турецький фільм. Автор цієї стрічки Тайфун Персилемоглу – сьогодні один з кращих режисерів Туреччини. Цей фільм розповідає дуже цікаву історію. Нічого подібного у турецькому кіні досі не було. Крім того, головну роль у ньому зіграв чудовий актор Риза Акін. Він не має спеціальної акторської освіти. Все життя він працював лікарем. Та одного дня його помітив Персилемоглу і доручив зіграти головну роль у своїй стрічці. І з тих пір його акторська кар'єра стрімко пішла вверх. Минулоріч Риза Акін отримав приз за кращу роль на Стамбульському кінофестивалі.
Ви також плануєте відшукати на ОМКФ українські фільми для свого фестивалю?
Так, це завжди головна мета, яку я переслідую, відвідуючи різні кінофестивалі. Я спробую налагодити співпрацю між Одеським та Стамбульським кінофестивалями. Це буде у певній мірі моя підтримка Україні, адже я розумію, у якій ситуації опинилася ваша країна. Ваші фільми практично не знають в Туреччині, тож я хочу привести їх в свою країну. І в той самий час запропонувати кілька турецьких стрічок – вам, українцям.
У Києві та кількох інших містах України регулярно проходять міні фестивалі "тиждень турецького кіна". А в Туреччині ви маєте подібні покази українського кіна?
Ні, ваші фільми ми можемо зустріти лише в рамках окремих кінофестивалів. Подібні мінікінофестивалі проводять зазвичай або ентузіасти, або посольства й офіційні представництва країни. Перші роблять це за власним бажанням, а другі – в рамках популяризації власної культури закордоном, як наприклад, це роблять Гете інститут, Французький інститут тощо.
Цьогоріч у Національному конкурсі ОМКФ було представлено мелодраму "Люби мене", яку було знято в копродукції України і Туреччини. Чи з'являтимуться у подальшому фільми, зняті нашими двома країнами?
Власне, те, що я наразі роблю – налагоджую зв'язок між фестивалями – має згодом вилитися у щільну кінематографічну співпрацю наших країн. Наприклад, ми вже налагодили копродукцію з Німеччиною. Тож щороку ми разом з німцями випускаємо по кілька стрічок. Ми дійсно зацікавлені в тому, щоб розширювати географію своєї копродукції. Крім того, я помітила, що у наших та українських глядачів досить схожі смаки.
Знаю, що Стамбульський кінофестиваль, як і Одеський орієнтується, перш за все, на глядачів, а не на синефілів, які переглядають нікому не зрозумілий арт-хаус.
Так, свій кінофестиваль ми зорієнтовуємо, перш за все, на звичайних глядачів. Наш останній кінофорум відвідало близько 150 тис. глядачів. Це найбільша подія у світі кіно нашої країни. Хоча потенційно у нас може бути набагато більше відвідувачів, адже населення Стамбулу перевалює за 15 млн.
Довідка
Азіза Тан
43 роки. Випускниця Босфорського університету (Стамбул). Директор Стамбульського кінофестивалю з 2006 року. З 2002 року організовує Стамбульський осінній тиждень кіно (Filmekimi). Входить до Номінаційної ради Азіатсько-тихоокеанської кіно нагороди, а також до організації, що займається розповсюдженням та азійських фільмів NETPAC. Була членом журі на багатьох кінофестивалях, включаючи Братиславу, Єрусалим, Гранади та V Одеський міжнародний кінофестиваль.
5 
4880
Коментарі