30 років з дня смерті Василя Стуса минає 4 вересня. Репресований поет загинув у радянському таборі для політв'язнів. До роковин, 29–30 серпня у Вінниці пройшов фестиваль "Палімпсести". Василь Стус народився на Вінниччині — у селі Рахнівка Гайсинського району. За рік, 1939-го, родина переїхала в Донецьк.
— Стуса уявляв похмурим, який постійно страждав і боровся, — каже 43-річний вінницький художник Олександр Нікітюк. Вранці 29 серпня малює портрет на паркані бібліотеки в мікрорайоні Старе місто. Панно має розміри 4 метри на 1,5.
— Аби створити стріт-арт, перечитав ще раз його твори. Відкрився мені веселим, життєрадісним, сповненим гумору, здорового глузду та спраги до життя. З цими асоціаціями створили контурне зображення Стуса. Усі цікавинки зазвичай розміщують у центрі міста. Та ми вирішили, що менш "активні" райони міста також достойні уваги.
Мікрорайон віддалений від центру, не має кінотеатрів та великих торговельних центрів. Опівдні біля художника зібралися кілька десятків дітей. Олександр Нікітюк дозволяє їм розмальовувати портрет і орнамент біля паркану яскравими фарбами. В цей час учасники фестивалю читають вірші Стуса. Перехожі зупиняються, вслуховуються.
— Цього дня я відкрила для себе Стуса. Прийшли з дитиною, щоб просто розмалювати паркан, — каже вінничанка 35-річна Ольга Гуркіна. — 5-річній малечі це цікаво. Зразу думала включити собі музику, але зачепив один вірш про любов. Виявилось, Стус був не лише борцем. Він умів плакати, сміятись, любити. Мав жартівливі, еротичні вірші. Читці пояснювали, чому цей вірш читають. Купила собі книжку й перечитаю вдома. Я ніби відкрила очі й побачила нового Стуса.
Найбільше вражень серед подій фестивалю викликала лекція викладачки Донецького університету Олени Стяжкіної. Говорила про створення передумов кризи на Донбасі за часів СРСР та Стуса у цих обставинах.
— Олена показувала, як влада змінювала біографії та впливала на свідомість людей. Зачитувала факти з російської, української та англомовної "Вікіпедій" (найпопулярніша інтернет-енциклопедія. — "ГПУ"). Виявилось, росіяни писали, що Стус тікав із Донеччини від радянської влади, яка його переслідувала. А англійці — про те, ким він був. Він був справжнім українцем. І в Центральній Україні він не знайшов стільки спільників, як очікував. Це пояснює, чому експеримент створити нову радянську людину вдався на Донбасі. Туди приїздили люди, які вже один раз зреклися свого минулого. Вони шукали чогось нового, тікали або з таборів, або від розстрілів. Серед них є навіть письменники, — розказує поетеса 29-річна Любов Якимчук, родом із Луганщини. На читання віршів Стуса запросили поетів, які пишуть про сучасний Донбас. Якимчук презентувала свою збірку "Абрикоси Донбасу"
— Коли один музикант зі Львова на фестивалі дізнався, що я — з Донбасу, не повірив. Каже, що виглядаю, як європейка, українка. В них уявлення, що на Донбасі — інші люди, які не вміють користуватися комп'ютерами, не обізнані в культурі й літературі. А там є різні люди. Для мене важливо писати про події на Донбасі. Якщо цього не зроблять наші письменники, це зроблять російські. Але в іншому ракурсі.
Торік родина письменниці переїхала з Луганщини до Києва. Її родичі неодноразово потрапляли під обстріли, ходили з бойовиками в одні магазини.
— Тема війни виникла ще 2009 року. Тоді з'явився перший цикл "Ням і війна". Це вірші про хлопчика, який грався солдатиками і кидав їх у вогонь. Потім, власне те, що бачили під час захоплення Донбасу. Але все одно, у мене Донбас асоціюється з абрикосами. Досі відчуваю їх запах, смак. У Первомайську, де я жила, абрикосами заробляли на життя. Їх носили до московських потягів, щоб уторгувати копійку. В кожному дворі росли абрикосові дерева. В мене є вірш, у якому говорю: "Там, де закінчуються абрикоси, починається Росія". Зараз пишу про людей із Донбасу. Чомусь їх сприймають як зрадників, але не всі такими є.
8 
35413
Коментарі