На двох екранах показують кадри мирного Донецька. Квіти на вулицях, діти малюють на асфальті кольоровою крейдою. Жінка років сорока не витримує, виходить.
Донеччанка Наталія Дем'янюк привезла в Київ до лікаря хворого сина-підлітка. Зайшла на виставку "Ізоляція у вигнанні".
У червні 2014-го бойовики захопили приміщення колишнього заводу ізоляційних матеріалів у Донецьку. Там працював мистецький фонд "Ізоляція". У липні він переїхав до столиці. Йому надали покинуту багатоповерхову лабораторію Київського суднобудівного заводу.
— Я наче повернулася в мирний Донбас. Для мене "Ізоляція" була веселим і дорогим місцем, — Наталія витирає сльози. У кав'ярні замовляє мінералку. — Пишалася, що в нас був центр європейського рівня. Зараз стараюся навіть не проїжджати повз цю "мертву" будівлю. Кажуть, там тепер в'язниця і база для підготовки бойовиків.
Про Україну в ДНР ніхто не говорить, — продовжує. — Хіба брудом поливають. Нічого там не сприймаю. Хочеться якоїсь віддушини. Нещодавно ходила на концерт піаністки Валентини Лисиці (42-річна американка українського походження, прихильниця політики Володимира Путіна. — ГПУ). Для окупованого Донецька — це подія. Там ніякої культури не лишилося. Головне — вижити. А про виступи Лисиці на підтримку "республік" намагаюся не думати.
Це диво, що "Ізоляція" не зникла, як більшість культурних ініціатив Донбасу. Дякую, трохи серце відігріли,
Наталія працює медсестрою. Просить її не фотографувати. Вона виснажена. 16 годин стояла на контрольно-пропускному пункті при виїзді з ДНР. — Мрію, щоб "Ізоляція" повернулась у Донецьк під українським прапором.
На першому поверсі у високому порожньому приміщенні на сцену виходить новозеландський діджей 46-річний Деніел Малон. Запускає на ноутбуці аудіозапис "Симфонія Донбасу". З динаміків чути звуки машин. Вони працювали на заводі ізоляційних матеріалів. Поєднав їх із техно-музикою.
– 2012 року куратори "Ізоляції" запросили мене в Донецьк. Я думав, що в Україні всі розмовляють українською. Як у Польщі — польською, в Німеччині — німецькою. Виявилося, у великих містах, особливо ближчих до Москви, звучить переважно російська. Потім зрозумів — так у багатьох радянських республіках.
Я чимало поїздив світом. Не знаю, з чим порівняти Донецьк. Він не схожий на жодне місто. Там відчувалася промислова потужність заводів, териконів, шахт. І краса природи, родючих українських земель, — каже Малон. Він п'ять років прожив у Варшаві. Цьогоріч переїхав до Берліна.
— "Симфонію Донбасу" я створив зі звуків, знайдених у Донецьку. На заводі ми з колегами запустили обладнання, що простояло понад 20 років. Воно заревіло, наче якийсь металевий звір. Відшукав старі музичні інструменти — синтезатор, дитячі барабани, гітари. А ще в архіві заводської радіостанції зберігалися бобіни 1940-х. Плівка розсохлася, але вдалося перенести деякі фрагменти на комп'ютер. На одному з тих записів чути, як диктор оголошує про завершення Другої світової війни. На інших — українські народні пісні, комедійні радіоп'єси. Я поєднав усі ці звуки. Вийшла добірка з уривків історії міста майже за півстоліття. Можливо, якби я потрапив у Донецьк сьогодні, додав би до "Симфонії" і звуки війни.
Відвідувачам пропонують почитати книжки, прив'язані до столів дротами. Це частина виставки "Турбореалізм". Найчастіше гортають фантастичні романи Федора Березіна — колишнього віце-міністра оборони ДНР.
Над цією залою розташовані майстерні скульпторів і художників, вище — арт-кав'ярня, фотогалерея, зали для майстер-класів, кабінети, де працюють художники й мистецтвознавці.
120 гривень коштують шкарпетки із гравіюванням. Їх у майстерні "Ізоляції" виготовляють київські художниці Христина Ярош та Анна Ходькова. Їхні офорти 20 х 30 см за кордоном коштують $50, а завбільшки 1 х 1,5 м — від $500.
Бойовики використовують картини як мішені
— У тому приміщенні, де раніше працювала "Ізоляція", бойовики влаштували склад крадених машин, — розповідає Михайло Глубокий, 29 років, координатор проектів фонду. — Їх вивезли з автосалонів із блокіраторами — так і стоять нерухомо. Картини використовують замість мішеней у тирі.
Два роки "Ізоляція" представляє Україну на міжнародній мистецькій виставці у Венеції.
— 2016-го на бієнале ми представили проект "Українська архітектура". Присвятили Маріуполю й Донецьку — двом індустріальним центрам, що опинилися по різні боки лінії конфлікту. Автори показали, яким вони бачать майбутнє обох міст. Зняли документальний фільм із коментарями місцевих жителів. На великій мапі позначили події двох останніх років на Донбасі — розмежування, блокпости, бої, обстріли.
— Наш перший проект називався "У відпустці". Замовили три тисячі зелених військових одностроїв — без жодних позначок (на початку окупації Криму адмінбудівлі півострова захопили російські військові у зеленій формі без розпізнавальних знаків. Їх назвали "зеленими чоловічками". — ГПУ). У Венеції роздавали цю форму перехожим. Вони її надягали й заходили до російських павільйонів фотографуватися.
8 
35413
Коментарі